Творчість

Поезія надана Наталією Любиченко для шкільного сайту НВК. При копіюванні матеріалу, обов`язково вказувати її автора, Наталю Любиченко та посилання на сайт, звідки взято матеріал. 

Під крилом

Птахом лечу я у рідне село,

Де черешні, немов наречені,

Де вальсує святе джерело,

Бо святкове і в дні буденні.

Росянистий спориш вусатий

Зачекався моєї ходи,

Біля мене клопочеться мати –

Хлібом пахне у хаті завжди.

А рушник, рушничок, оберіг –

То є крила моєї долі.

Прилечу я, ступлю на поріг,

Заспіваю, як жайвір у полі,

Поцілую матусині руки –

Посміхнеться вогонь на чолі.

І не стане між нами розлуки

І не висохне хліб на столі.

                                                 Мрія

В задумі блакитна ялина,

Запрошення жде до танцю.

Вже й пісня кохання лине,

Ну, де ж ти, єдиний обранцю?

Вирує в душі її мрія,

Уже дозріває й живиця…

Та знову його немає,

Він сниться їй, тільки сниться

                             Чужі

Берізка й дубочок

            зійшлися на межі –

Так схожі на зовні,

           а в душах чужі.

Берізка вологи й тепла

             мала вдосталь,

Дубочка ж малого

            виховував простір,

А вітер колючий укріплював

           кору,

Сніги шліфували

            могутню крону…

Не склалася розмова

           на стрічній межі,

Бо мрії в них різні

          і душі чужі.

***

      Вітер незваний

В обіймах снарядів,

В туманному ліжку,

Зі сполохів «градів»

Напишеться книжка.

Бетонні уламки

Повідають світу:

Про «кіборгів» замки,

Летовища цвіту,

Самотню оселю,

Рушник вишиваний,

Крилату шинелю,

І вітер незваний…

07.02. 2015

***

Я маю свій рай

Веселка смакує водою з Дніпра,

Минулим духмяниться  Дівич-гора,

Волошку лоскочуть міцні колоски,

А бджілка медує стрункі сокорки.

Усміхнене сонечко палить біду.

Омріяним кроком дитинства іду.

У рідному краї я маю свій рай,

Зову до Всевишнього:

                     «О – бе – рі - гай!!!»

***

Будьмо!!!

З української диво землі

Вітер носить вітання по світу.

А в отвіт весняні журавлі

Накурличуть врожайного літа.

Сивий місяць огорне оселю.

Заколише тривогу й печаль,

Озоветься світанок веселий,

А йому порадіє вівчар.

 ***

Каштанові дощі

Цілують мерзлу землю.

Мережива плющів

Весни дарують зелень.

Осіння вже пора.

Згасає літня втома.

І з'явиться зоря,

І зникне невідомо…

Хата

Зажурена, бліда, щербата

Бабусина старенька хата.

Поморщилася, облупилась,

Чимало лиха надивилась.

Наслухалася крику, сміху,

Малечі дарувала втіху.

Вечірню пестила свічу,

Цвіла піснями досхочу.

Зорю гляділа аж до ранку,

Ховала в роси колисанки,

Благословляла в путь дороги,

Таїла біль, страшні тривоги.

Все віддавала до останку,

А озирнулась ̶  сум на ґанку

Густу мережить павутину,

У заростях не видно тину.

Блукає вітер коло хати,

Самотній, наче пес кудлатий…

Заручини

Виплітали зореньки

Павутинний сон,

Колисанки з келиха

Лляли в унісон.

Молодик заслухався…

Зупинився вмить  ̶  

Заручився красень ̶ 

Вірністю світить.

02.03.2012

 Випила сльози війна

Випила сльози війна,

Вкрилась росою земля.

Си –и -  нку, си – но – чок!.. Луна…

Божим ти став немовлям?!

Туга охоплює світ,

Доля спіткнулася вмить,

Коси – мов попелу цвіт, Як нареченій прожить?

Хто запустив отой млин?\Хто розбудив буревій?

В кого спитає той син:

«Тату, татусю, ти ж свій?»

Серце ятрить за внучка,

Бо ж захищав рідний ерай.

Зламана гілка гнучка.

Чуєш, країно, вставай!..

Випила сльози війна,

Вкрилась росою земля.

Си –и -  нку, си – но – чок!.. Луна…

 Божим він  став немовлям…

09.09. 2014

  ***

Виграють весняні промінці

Утішають серце від печалі

Струшують сльозину на щоці

На барвисті пелюстки опалі

Кличуть обеліски до небес

Нам вимолюють благословення

 Хто поміг – у пам'яті воскрес

Для майбутнього, для сьогодення

Соловейко у гаю притих

Уклонюся воїнам низеько

У віночку слів моїх простих

Вічний біль від

                         України-неньки.

***

Промінь сонця небесної сотні

Промінь сонця Небесної сотні

Золотить Україну мою,

Схід боронить – де браття ротні

Мов граніт у нерівнім бою.

Скоро промінь загляне до хати

Вгамувавши нестерпний біль,

День свободи і ніч оспівати,

На столі цілувать хліб і сіль.

Промінь сонця навчив нас любити

Сіять зерна з глибинних літ.

Буде символом Вкраїна жити,

Мир полине у всенький світ!!!

***

Попід вербами кароокими

Попід вербами кароокими

Ходить молодість диво-кроками.

Усміхається, квітне мальвами

І закоханими манить далями.

А сама припада до струмочка,

Мов матуся до доньки й синочка,

І вслухається заворожено,

Юна молодість не зурочена.

Напилася водиці святої

Не зламалась від долі терпкої

Бо душа, мов криниця чиста,

А думки – врожаї колосисті.

Розлучили роки нас крилаті,

Сповива сивочоле латаття

І вже шорхає старість кроками

Попід вербами кароокими.

***

Кущ осінніх хризантем

Кущ осінніх хризантем

Обрію всміхається –

І зникає сум і щем,

Радість повертається:

Стежкою до криниці,

 Що обабіч хати,

Й до дитячої світлиці,

Де в молитві мати

Колискової співає

Колосить надію

І віконце поглядає

Цвітом смуток гріє.

***

 Сутінки спогадів

Жоржиновий вечір

                         вмостився на призьбу

У сутінках спогадів

                     юністю бризнув.

Блаженнеє сяйво

                     посипало з неба,

Туманна перлина

                    горнула до себе,

Дмухнуло весною

                  минулого літа

На давні забуті

                   стежки горицвіту.

***

Прислухайся

Поцілунком сонця вмиті

У волошках  в златім житі

Цюркотять перлини

                                    літа

Посланці добра і

                                світла

***

Якось дивно

Сидить кавун в

гостях у дині

І мовить:

 «Сестро, дуже дивно

• Щодня я в полі засмагав

 І ось лишень, смугастий

                                     став.

А ти ж у затінку

                               проспала

то звідки променів набрала?!

 ***

У слави немає душі

Хоч є в неї хибний злет

Як втратиш її,

                      не тужи

Мудріше іди

                       вперед!

Цвітом липи зігріюся

                                    взимку

Підгодую синичок

                                в саду

І твоєю лижнею, синку,

Онучат у життя

                                                  поведу…

***

  Молитва матері

Вмиваюся смаглими росами

Вслухаюся в подих війни

Осколки встелились покосами

Між ними найкращі сини

Десь мати із серденьком зораним

В молитві вже котру мить

Розмову веде вона з зорями

Питає поради, як жить.

Соколика мріями світлими

Веде в країну казок

І житеме з ними завітними

Обняти синочка разок

Вмиваюся смаглими росами

Вслухаюся в подих війни

Осколки встелились покосами

Між ними найкращі сини…

Усе життя пишу

                        сценарій долі

А в нім чомусь

                      так плутаються ролі

У хаосі блукають,

                      губляться у часі

А інколи, мов

                    першокласник в класі.

Дивакуваті стали

                   із роками

Мов немовля все

                   граюся словами

Мабуть для почуттів

                  було замало волі

Тож все життя

                 пишу сценарій долі.

***

Під грушею тінь,

У хаті тиша…

Панує лінь!

***    

 2003

Якщо душа захищена

фортецею любові,

Вона ніколи

не стане сміттєзвалищем.

 ***                                        

Твоє кохання

спливає стрімким потоком

по гладенькому асфальту.

Як хочеться,

щоб з'явилися

хоч дрібненькі камінчики,

які затримали

прозорий потік.

 ***                                        

Закриває день повіки,

сповиває темнота.

Утішаюсь – не навіки,

тимчасова дрімота.

***                                        

Із любові проросла зернина,

Із зернини – дитина,

Із дитини – людина,

Із людини – цілий світ.

 ***                                        

Цукор і сіль

                  одну мають ціль,

Та на смак

                      різні.  

***                                        

 Із піснею жити легко –

Мелодію обирати важко.

 ***

Виходить із лісу

з порожнім кошиком –

прикро.

Мати пусті кишені –

сумно.

Але найтяжче –

носити порожню душу. 

 ***   

Замерзлі сльози,

            як весняні бруньки:

Бруньки від тепла

            розцвітають,

А сльози –

         горе змивають.  

Наталя Любиченко під час візиту до Винниківської  загальноосвітньої санаторної  школи-інтернат у для  дітей  з  малими  і  неактивними (фаза згасання)  формами  туберкульозу