Ви увійшли як Гість
Вітаю Вас Гість!
Четвер, 20.07.2017, 21:43
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS
 

Меню сайту


Наші учителі
 
Методичний портал 
 Шевченко А.В.

Інформери

Форма входу

Пошук по сайту

1

Наша адреса

вул. Київська, 18
м. Обухів,
Київська обл.
08700 Україна,
тел. (04572) 5-18-54, 5-19-81
Знайти нас на мапі

Календар

«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Корисні лінки

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти Київської ОДА

Академія неперервної освіти

Освітній портал 'Педпреса'

Український центр оцінювання якості освіти України

Лепетун. Для тих, хто хоче вдосконалювати українську мову

Правовий портал для освітян

Управління освіти Обухова

Управління освіти м.Обухова


Обухівський РВК
Підгірцівська ЗОШ І-ІІІ ст.
Підгірцівська ЗОШ І-ІІІ ст.

Обухівський медколедж
Дерев`янська ЗОШ І-ІІ cт.
Дерев`янська ЗОШ І-ІІ ст.
Офіційний сайт Обухова
Офіційний сайт Обухова
Обухівська РДА
Обухівська РДА
Офіційний сайт Українки
Офіційний сайт Українки
Інформаційний портал Обухова
Інформаційний портал Обухова
Форум
Форум "Бард”
Дитячий садочок
Дитячий садочок "Зірочка”
ДНЗ
Дитячий садок «Рушничок»
Парк
Парк "Київська Русь”
Освіта в Україні і за кордоном
Освіта в Україні і за кордоном
Філологічний експрес

Коломийко Параска Гаврилівна

Народилася 7 жовтня 1951 року сьомою дитиною у простій родині колгоспників Гаврила Логвиновича та Ївги Єфремівни Кабанців в унікальному селі на Обухівщині – Красній Слобідці. .

Крім навчання у школі, де була завжди першою – і в навчанні, і в спорті – допомагала старшим по господарству, пасла корови. Не в художньому класі, без пензлів і фарб, а серед багатства рідної природи народився її талант. Знайдені у лузі після студентів-художників тюбики із залишками фарб відкрили дівчинці таємничий світ кольорів і тонів. Дівчинка з таким старомодним ім`ям росла допитливою і за віком вдумливою.

Малювала все, що бачила навколо себе, легко, із захопленням. Після восьми класів без спеціальної підготовки вступила до Київського художнього технікуму, далі – Харківський художній інститут, факультету графіки. Напівголодне студентське  життя за кілька сот кілометрів від дому тільки посилило любов до обраного фаху. Після технікуму працювала у тресті "Київміськбуд".

Після закінчення вузу нетривалий час працювала в Херсоні. На початку вісімдесятих разом з чоловіком і донькою поселилася в Обухові у старенькій хаті недалеко від Малишкової садиби.  Знайомство з родиною поета ввело її в коло національно свідомих, патріотично налаштованих людей. Тут у неї з`явилася одна з перших учениць Оля Сак, майбутня авторка герба Обухова.

Паралельно із виконанням замовлень художньою фонду вела клас у районному Центрі творчості дітей та юнацтва, а з 1988 року працювала у школі в Обухівській школі мистецтв.

Етапними у її творчості були персональні виставки в рідному місті. Першу було організовано влітку 1987 року. Вслід за першою відбулася і друга - навесні 1998 року. До неї художниця написала серії натюрмортів і пейзажів рідною краю. А на третю виставку в 2003 році художниця, крім нових робіт, виставила найкращі роботи з приватних зібрань. Із її натюрмортів Україна заговорила барвистою мовою місцевих гончарів, шепотом польових квітів, чистою росою на осінніх яблуках. А рідні куточки краю назавжди залишилися жити на її полотнах у неповторних  миттєвостях їх довершеної краси.

У 2000 році, за неоціненний внесок у духовний розвиток краю їй присвоєно звання Почесного громадянина Обухова.

7 жовтня 2016 року, в міжнародний день художника, їй виповнилося 65 років.

 Першою із владців помітила художницю  і стала опікуватися її проблемами тодішня голова виконкому міської ради Людмила Миколаївна Журавель, яка згодом назве художницю сонячним протуберанцем і так охарактеризує: «Красива! Проста! Витончена! Незалежна! Без підтексту!»

Параска розуміла, що основне завдання суспільства – виховання дітей на здорових засадах, привчати до прекрасного. Тому паралельно із виконанням замовлень худфонду вона веде клас у районному ЦТДЮ, а з 1998-го працює в міській школі мистецтв, ставить на шлях малярства талановитих обухівських дітей, головною фаховою настановою для них вона ставить: писати нелживо, працювати невтомно, пам`ятати про своє коріння. Учні понесли в життя її заповіт: бути щирими, щедрими, безкорисливими, гідно й професійно служити людям. А колегам-педагогам радила: «Ніколи не йдіть байдужими до класу, бо там – діти»…

Етапними у її творчості були три персональні виставки у рідному місті – 1997, 1998 та 2000-го років. Обухівці відкрили для себе надзвичайно обдаровану землячку, яка не поступалася тематичним розмаїттям і рівнем фахової майстерності маститим столичним художникам. Презентація першої виставки стала справжнім святом національного духу. Багато робіт Параски були придбані у приватні колекції. На третю виставку художниця, крім нових робіт, виставила найкращі роботи з приватних зібрань. Параска тоді зізналася, що нарешті вона знає, як писати Україну правдиво. І з її натюрмортів Україна заговорила до нас барвистою мовою місцевих гончарів, шепотом польових квітів, чистою росою на осінніх яблуках. Вона вважала, що такий живопис завжди сучасний і виконує головне призначення – будити в душах прагнення краси і добра. Вона була далекою від комплексу провінційності. Вона вважала, що мистецьке життя в Обухові далеко не периферійне. «Люди, народжені на землі, а не на асфальті, - говорила вона, - мають загострене відчуття навколишнього світу. Бездарна людина, незалежно від місця проживання, часто буває активна і нахабна, підстраховує себе званнями, титулами, столичними зв`язками. Це ознака невпевненості у своєму професіоналізмі». Вона повторювала: «Роль митця – не втовкмачувати людину у бруд, а підносити вгору, до небес. Не приставати до руйнівних процесів, а протидіяти їм – ось завдання справжнього мистецтва». Скептично ставилася до членства у спілках, вважала це пасткою, куди зганяють творчих людей, щоб вони не мислили інакше. Устрій 70-80-х років характеризувала як задушливий, де нема правди, справедливості, свободи.

«Паша була справжньою і правдивою як у житті, так і в творчості, - говорить художник Петро Дейлик. – Як це було непросто. Адже батьки наші пам`ятали голод, репресії, приниження людської гідності, особливо в селі. А вона йшла по життю прямо і безкомпромісно, не кланяючись і не заграваючи з сильними світу цього, зберігаючи свою національну самобутність, духовну високість».

Борючись зі своєю тяжкою недугою, долаючи важкі життєві проблеми, всіма силами відстоювала духовно-мистецькі принципи, кликала за собою у світ гармонії, краси і добра. «Треба писати про головне і вічне, - переконана вона. Життя – коротка мить, і не варто розмінювати його на дріб`язкове і фальшиве». Саме вона взяла найактивнішу участь в оголошеному міською радою конкурсі на створення герба і прапора міста. І звання Почесного громадянина Обухова-2000 прийняла як найвищу нагороду за її творчі труди.

« Доля жінки-художника часто трагічна, і мамина не була винятком, - з сумом констатує дочка Василина. – Серед життєвих пріоритетів вона віддавала перевагу інтелекту і мудрості, повчала мене: «Покладайся лише на свої сили, займайся самоосвітою, багато читай».

Вона відійшла на небеса у п`ятдесят, підточена страшною хворобою, залишивши після себе сотні сонячних полотен, у яких живе і пульсує її щира і любляча душа. Її студентський товариш Анатолій Павленко зазначив: «Життя часто тяжке і жорстоке, але такі люди, як Паша, без сумніву, роблять його добрішим».

Джерело

Хостинг від uCoz

НВК "СЗОШ І-ІІІ ст.№1-ЗОШ І-ІІІ ст. №1 ім. А.С.Малишка" © 2017