Ви увійшли як Гість
Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 19.03.2024, 14:31
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

Меню сайту


Наші учителі
 
Методичний портал
Шевченко А.В.

Літній мовний табір

Правова допомога
Інформери

Погода в Обухове на неделю
HotLog
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу




Пошук по сайту


1

Наша адреса

вул. Київська, 18
м. Обухів,
Київська обл.
08700 Україна,
тел. 
+380997086790
+30960214469
Знайти нас на мапі

Календар

«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Корисні лінки

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти Київської ОДА

Академія неперервної освіти

Освітній портал 'Педпреса'

Український центр оцінювання якості освіти України

Лепетун. Для тих, хто хоче вдосконалювати українську мову

Правовий портал для освітян

Управління освіти Обухова

Управління освіти м.Обухова



Підгірцівська ЗОШ І-ІІІ ст.
Підгірцівська ЗОШ І-ІІІ ст.

Обухівський медколедж
Дерев`янська ЗОШ І-ІІ cт.
Дерев`янська ЗОШ І-ІІ ст.
Офіційний сайт Обухова
Офіційний сайт Обухова
Обухівська РДА
Обухівська РДА
Офіційний сайт Українки
Офіційний сайт Українки
Дитячий садочок
Дитячий садочок "Зірочка”
ДНЗ
Дитячий садок «Рушничок»
Парк
Парк "Київська Русь”
Освіта в Україні і за кордоном
Освіта в Україні і за кордоном
Філологічний експрес
Філологічний експрес
Освітній портал
Освітній портал
Євро освіта
ЄвроОсвіта
ДНЗ
Дитячий садок «Веселка»
Київський РЦОЯО
Київський РЦОЯО
Вінницький РЦОЯО
Вінницький РЦОЯО
Методичний портал учителів-словесників Обухова



Уваренко Лідія Маркіянівна

Народилася 24 листопада 1916 року. Була п'ятою дитиною в сім'ї муляра Маркіяна Никоновича Уваренко. Зовсім маленькою залишилася без матері. 

Навчалася Лідія в 56-й київській школі, вдома допомагала по господарству, але розуміла, що сім'ї потрібна більш серйозна підтримка. У 14 років вона пішла працювати на  завод фурнітури, потім поступила швачкою-мотористкою на фабрику ім. Рози Люксембург.  Після роботи займалася в медичному гуртку Осоавіахіма, вчилася на робітфаку.

У 1935 році стала стахановкою, виконуючи норму на 200-250 відсотків. У 1937 році Лідія посіла перше місце серед спортсменів фабрики в бігу на 1000 метрів. Перед війною вийшла заміж, народила сина. Чоловік Федір відразу пішов на фронт. Залишилася в окупованому місті із хворим трирічним сином. Два роки поневірянь. Помирає син, а згодом батько. Дізналася про загибель чоловіка. 

У листопаді 1943 року до Києва докотилася канонада. Лідія накинула пальто і хустку, і попрямувала назустріч спалахам. Вона перейняла танки чехословацької танкової роти, які прямували у ворожу пастку. Це були воїни сформованої в Радянському Союзі 1-ї окремої Чехословацької бригади під командуванням Людвіка Свободи.  Танк, в якому перебувала Лідія, називався «Соколові». Вона повела танкістів в обхід відомих їй опорних пунктів ворога. Чехословацькі офіцери Сохор, Петрас, Бражине були захоплені її мужністю і запропонували залишитися з ними. Лідія погодилася. Їй видали автомат і зарахували розвідницею. Так Лідія поріднилася з воїнами прославленої Чехословацької танкової бригади. 

6 листопада 1943 о 6 годині 50 хвилин танкове з'єднання вийшло до берегів Дніпра на південь від Києва. Лідія Уваренко за звільнення Києва була нагороджена орденом Червоної Зірки. 

Вона брала безпосередню участь в боях за Васильків, за Велику й Малу Вільшанки, Степок. Переслідуючи залишки розбитих частин ворога, воїни вийшли в район Обухова. Танкова рота Р. Тесаржіка і автоматники А.Сохора зав'язали бій в районі села Черняхівка. Гітлерівці закріпилися в балці, на їхньому боці був вогневої перевага. Шість разів А. Сохор піднімав в атаку своїх бійців. 

Лідія разом з групою автоматників бігла вперед під прикриттям танка «Ян Жижка». Прямо біля неї розірвався снаряд. Стовп вогню і землі піднявся в небо. Антонін Сохор спостерігав в бінокль за переднім краєм. Коли осіла завіса землі, він побачив Лідію, що спливає кров'ю. Підповз до неї під шквальним вогнем, відірвав ремінець бінокля і перетягнув їй руку. Останнє, що вона чула, був клич: «За чесько-словенсько! За Лідушку! Вперед! » 

Вечірні пошуки нічого не дали. З болем в серці повідомили командуванню про смерть хороброї киянки. За героїзм, проявлений в бою під селом Черняхівка, Лідія Уваренко була нагороджена орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня. 

Вибухом Лідії відірвало праву руку і контузило, але в лівій руці вона продовжувала міцно стискати автомат.  З поля бою їх вивіз на машині Андрій Бежинець. Довіз до с. Красне. Санітари відвезли Лідію в Обухів, а згодом переправили до Києва.

... Санітарний поїзд відвозив її на Схід. Лікарі Курського, Череповецкого і Омського військових госпіталів доклали всіх зусиль, щоб врятувати їй життя. Потяглися дні. У госпіталі Лідія Уваренко побачила список нагороджених за бій під Черняхівка. У цьому списку вона вважалася «полеглою смертю хоробрих».  Лідія вирішила: у що б то не стало повернутися на фронт. 

Після госпіталю її направили до Свердловська, де виготовили протез. Весною 1944 року без квитків дісталася на поїздах до Москви. 

У квітні 1944 року в Кремлі Лідії Уваренко вручили нагороди і призначили пенсію по інвалідності. 

У Чеському посольстві зустрілася з представником Чехословацької військової місії генералом Кратофелем, який повідомив, що 1-а танкова бригада воює на території Польщі, в районі міста Садогуре. Вона попросилася назад в свій підрозділ, і, незважаючи на всі труднощі, домоглася своєї мети. ЇЇ призначили помічником лікаря Свіделіку. Так вона стала санінструктором. 

Перев'язувала поранених лівою рукою і зубами, витягала на собі бійців з поля бою, вивозила разом з шофером санітарної машини Йозефом моравців. Віддавала свою кров воїнам, рятуючи їх від смерті. Її завжди можна було побачити там, де важко і небезпечно. Лідія могла і навчати воїнів санітарній справі. Потрапляючи в засідки, зубами висмикувала чеку гранати і кидала її лівою рукою. 

На її рахунку десятки врятованих життів. (Багато років після війни писали їй листи подяки колишні воїни, яких вона винесла з-під вогню. Зверталися до неї в листах «сестрічка». Немає нічого сильнішого братства, народженого в окопах, скріпленого кров'ю і боротьбою за спільну справу!) 

До кінця війни молода жінка брала участь в боях за звільнення Прешові, Кошице, інших міст і сіл. Війну закінчила в Остраві. 

Після закінчення війни Лідія Маркіянівна була запрошена на святкування Дня Перемоги в Прагу. Урядом Чехословацької Республіки була нагороджена орденом Військового Хреста і медаллю «За хоробрість». Серед її бойових нагород, крім раніше перелічених радянських орденів, також медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945», югославський орден. 

Спочатку Лідія вирішила залишитися в Чехословаччині. Деякий час працювала, мала власну автомайстерню. І все ж повернулася до Києва, щоб присвятити себе сестрам, їхнім дітям і онукам. З нестримною енергією взялася за роботу в кінотеатрі, потім - на фабриці ім. Рози Люксембург експедитором і контролером готової швейної продукції. 

У травні 1962 року на запрошення Людвіка Свободи  відвідала Прагу. Відвідала завод «Прагодев» в м.Німбурку. Колектив заводу вирішив привласнити ім'я Лідії Уваренко одній з бригад. Довгі роки тривала дружба: Лідія неодноразово бувала в гостях на заводі «Прагодев». 

«Солдати любили її за хоробрість, винахідливість, називали сестрою ...»; - це слова про Лідії Уваренко в другому томі «Історії Києва». Військові подвиги Лідії Маркіянівна описані також в книзі «Дівчата в погонах». Її бойові заслуги відзначені в Національному меморіальному комплексі «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років», в Меморіальному музеї села Новопетрівці. 

У 2003 році, як учасниці визволення Києва, вручений український орден Богдана Хмельницького.

Почесний громадянин Обухова.

Використано матеріали proza.ru

НВК "СЗОШ І-ІІІ ст.№1-ЗОШ І-ІІІ ст. №1 ім. А.С.Малишка" © 2024