15 лютого 1989 року із завершенням виводу обмеженого контингенту радянських військ із республіки Афганістан закінчилася страшна за своїми втратами і довга війна, в ході якої, виконання військового обов’язку стало подвигом. Літопис афганської війни містить безліч прикладів героїзму, не применшує честь та гідність воїнів, які самовіддано виконували свій обов’язок в горах та пустелях, в повітрі, в наступі та обороні, при врятуванні бойових товаришів та мирних жителів країни. 

       14 лютого учні 5-А та 7-Б класів нашого навчального закладу відвідали  офіс-музей військової слави і Афганської війни створений воїнами-афганцями  Обухівської   міськрайонної   організації  Української спілки ветеранів Афганістан.  Експозиція музею дуже цікава, створена із речей які надали самі ж воїни-афганці: військова форма, нагороди, фото, і т.д. 

Демчук В.Г.

Ковальов О.

Відвідувачі музею мають мождивість побачити  різноманітну зброю, яка була  в той час на озброєнні у військових.  Окремо відведена стіна, на якій представлено фото більш як 150 воїнів-афганців  міста Обухова  та всього Обухівського району.

        На почесному місці знаходиться меморіальна дошка Гладушу Вадиму, який загинув під час війни.  Народився  Гладуш Вадим Петрович, у селі Жуківці   11 лютого 1965 р., рядовий, розвідник, Працював слюсарем на Трипільській ГРЕС.  Кожного року  ветерани Афганістану  приїздять до його матері в село, вшановуючи пам`ять  загиблого солдата.

          15 лютого - це особливий день  для воїнів-афганців, це день пам`яті  коли вшановують всіх живих, згадують тих хто загинув, віддаючи данину пам`яті воїнам-інтернаціоналістам. 

     Про трагедію і звитягу сотень тисяч людей, мужність, доблесть і героїзм, кров і біль, душевні страждання і втрати  розповів  учням  Демчук  Віталій Григорович та Ковальов Олександр.  Уважно діти слухали розповідь Віталія Григоровича, зацікавлено переглядали  представлену зброю, фото, а потім  мали змогу задати  питання, поспілкуватися із  господарем музею.

         По завершенню екскурсії  діти подякували  за цікаву та змістовну  розповідь, побажали музею  успіхів ,  всього самого найкращого воїнам-афганцям та залишили  свій відгук в книзі  відгуків. 

Більше фото в ФОТОАЛЬБОМІ

                   Обухівська міськрайонна організація Української спілки ветеранів Афганістан

                                                                                                                                         ***
          Окрім Афганістану українці несли службу в Лівані, Угорщині, Єгипті,  Іраку, Анголі, С’єрра-Ліоне, Чехословаччині, Ефіопії, Югославії. Вони з честю виконали свій військовий обов’язок, стали гідним прикладом людської відданості, героїзму та мужності.
             В глибокій шанобі схиляємо голову перед пам’яттю тих, хто загинув. Із вдячністю звертаємось  до тих,  хто живе поряд з нами. 
Від усього серця бажаємо  вам і вашим родинам здоров’я, родинного затишку та благополуччя, впевненості в завтрашньому дні, щастя, миру і добра, а також щоб наші діти ніколи не брали участі в бойових діях.

Екскурс в історію

          Ця війна почалася 1979 року і тривала до 1989 року.   Афганістан завжди був однією з найбідніших країн світу. Це було зумовлено насамперед географічним розташуванням країни, рельєфом місцевості (80% території — гори та безводні пустелі), а також особливостями релігійної свідомості афганських племен.

     Афганці здавна сповідують іслам ханіфістського напрямку, особливістю якого є аскетизм і консерватизм повсякденного життя. Традиційно панівною елітою в афганському суспільстві були вожді пуштунських племен, верхівка духовенства, багаті землевласники, купці та нечисленний офіцерський корпус. Значна роль військовиків в Афганістані була звичною для азіатської країни.

      Король Захір-Шах наприкінці 50-х років дозволив великій групі офіцерів афганської армії навчатись у радянських академіях. Саме офіцери, які повернулись із СРСР, були першими марксистами, що прагнули захопити владу і здійснити соціальні перетворення. Поряд із військовиками на політичну арену вийшла університетська молодь, яка щиро прагнула вирвати країну з лабет відсталості та бідності.

    Утворилося два угруповання — комуністів та ісламістів, які поставили собі за мету збройним шляхом захопити владу. Комуністам із допомогою радянських спецслужб вдалося в 1978 році здійснити військовий переворот. Відразу потуга їхніх радикальних перетворень зіштовхнулась із запеклим спротивом афганського селянства, що не бажало коритися кабульським "реформаторам". Особливе роздратування викликали нововведення в галузі землеволодіння, звичаєвого права і примусової ліквідації неписьменності. Скориставшись непродуманими й різкими кроками комуністичного уряду, ісламісти оголосили себе істинними захисниками мусульманських цінностей. Саме іслам об'єднав різні племена та народності в боротьбі проти кабульського режиму.

        Народно-демократична партія Афганістану розпочала репресії проти власного населення. Жертвами служби безпеки (ХАД) стали тисячі селян, купців, вождів племен і релігійних об'єднань. У самій партії комуністів точилися гострі суперечки щодо обраної стратегії і тактики побудови суспільства нового типу.

     У вересні 1979 року до влади в результаті двірцевого перевороту прийшов жорстокий тиран Хафізулла Амін. Його репресивна політика не влаштовувала основну масу афганців. У країні фактично спалахнула громадянська війна, що загрожувала самому існуванню комуністичного уряду. Введення радянських військ в Афганістан ставало неминучим. Ідея військового вирішення цієї проблеми належала шефу КДБ Юрію Андропову. В Кремлі Брежнєв фактично вже не міг керувати величезною імперією. Виконавча влада зосередилася в руках Андропова, людини, яка навіть не спромоглась отримати диплом технікуму водного транспорту. Шеф КДБ задумав очистити "авгієві конюшні" соціалістичного табору від найбільш одіозних фігур, що компрометували комуністичну ідею.

            У січні 1979 року в'єтнамські війська блискавичним ударом захопили Комуністичну Кампучію і прогнали до джунглів кривавих диктаторів Пол Пота і Єнг Сарі. Це була генеральна репетиція перед майбутнім вторгненням до Афганістану.

     В Політбюро ЦК КПРС була утворена так звана "афганська трійка", до складу якої увійшли Андропов, Громико й Устинов. "Трійка" в умовах надсекретності наказала міністру оборони Устинову, начальнику Генерального штабу Огаркову, командувачу військами Варшавського договору Куликову, начальнику відділу кадрів Шкадову, начальнику політуправління армії Єпішеву, начальникові Головного управління оперативних операцій Варенникову та першому заступнику начальника Генштабу Ахромєєву підготувати план військової операції. Маршали розробили операцію "Ш", яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав.

         10 грудня 1979 року міністр оборони СРСР Устинов дав усне розпорядження Генштабу розпочати підготовку до десантування елітної 103-ї Вітебської дивізії, п'яти дивізій військово-транспортної авіації, а також підвищити боєготовність двох (5-ї і 108-ї) мотострілецьких дивізій у Туркестанському військовому окрузі. Крім того, в ТуркВО і Середньоазіатському округах було мобілізовано до армії 50 тисяч новобранців. Народне господарство передало збройним силам понад 8 тисяч автомобілів. Війська і техніка підтягнулися до кордону.

        Рішення про введення радянських військ в Афганістан було прийняте на підмосковній дачі Брежнєва Сусловим, Андроповим, Устиновим, Громико. Це важливе рішення було ухвалено неповним складом політбюро. На той час Брежнєву виповнилось 73 роки, Суслову — 77, Андропову — 65, Устинову — 71, Громико — 70. Окрім того, що всі вони були похилого віку, страждали ще й важкими захворюваннями та провалами в пам'яті, однак це не завадило "кремлівським старцям", як їх називали в народі, відправити на війну тисячі молодих солдатів та офіцерів. Рішення про введення радянських військ до Афганістану було ухвалене 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційною метою введення було запобігання загрозі іноземного військового втручання. Як формальна підстава Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання тодішнього керівництва Афганістану.

      Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала виключно Обмежений контингент радянських військ, опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, і став її активним учасником та головним збудником.

         У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або душмани) — з іншою. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Душманам в ході конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряду європейських країн – членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.

        25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямках: Кушка—Шинданд—Кандагар, Термез—Кундуз—Кабул, Хорог—Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.

        До складу радянського контингенту входили: управління 40 ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення і деякі інші частини і установи.

Афганська війна тривала від 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 2238 днів.

       Перебування радянських військ в Афганістані і їх бойову діяльність військові історики умовно розділяють на чотири етапи. 
1 й етап: грудень 1979 р. — лютий 1980 р. Введення радянських військ до Афганістану, розміщення їх по гарнізонах, організація охорони пунктів дислокації і різних об'єктів. 
2 й етап: березень 1980 р. — квітень 1985 р. Ведення активних бойових дій, зокрема широкомасштабних, спільно з афганськими з'єднаннями і частинами. Робота з реорганізації і зміцненню збройних сил ДРА. 
3 й етап: травень 1985 р. — грудень 1986 р. Перехід від активних бойових дій переважно до підтримки дій афганських військ радянською авіацією, артилерією і саперними підрозділами. Підрозділи спецпризначення вели боротьбу з припинення доставки зброї і боєприпасів із-за кордону. Відбувся вивід 6 радянських полків на Батьківщину. 
4 й етап: січень 1987 р. — лютий 1989 р. Участь радянських військ в проведенні афганським керівництвом політики національного примирення. Продовження підтримки бойової діяльності афганських військ. Підготовка радянських військ до повернення на Батьківщину і здійснення повного їх виводу.

       14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9 місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів.

В     ідповідно до угод, виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведені радянські війська. Виведенням військ 40-ї армії керував останній командувач контингентом генерал-лейтенант Борис Громов.

        Під час цієї війни загинули і зникли без вісті 15031 людина із 620 тисяч громадян колишнього Радянського Союзу, які брали участь у цих воєнних діях. Поранення та контузії отримали понад 53 тисячі чоловік.

Майже кожний четвертий(!) солдат (більше 160 тисяч ) був родом з України і це при тому, що Україна була однією із п’ятнадцяти республік.

За десять років цього пекла на один день припадала смерть чотирьох молодих людей віком від 18 років…

160 тисяч українців пройшли вогненними дорогами Афганістану, 3360 не повернулися додому, більш як 8 тисяч зазнали поранення, понад 100 тисяч перенесли складні захворювання. Залишились без синів 2729 матерів, 1982 батька, стали вдовами 505 молодих жінок, сиротами — 711 дітей. Після війни померло від ран і захворювань вп’ятеро більше «афганців», ніж загинуло, кількість інвалідів збільшилася в кілька разів. Це тяжкі втрати для батьків, рідних, близьких, друзів і в цілому для суспільства.

         Цього дня ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих , вшановуємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах. Воїни-інтернаціоналісти у складному сучасному житті з усіма його труднощами повсякденно виявляють мужність, поміркованість, організованість. Створивши міцну, добре структуровану громадську організацію, вони плідно і конструктивно співпрацюють з державними органами у вирішенні питань соціального захисту ветеранів війни і сімей загиблих, ліквідації наслідків воєн, героїко-патріотичного виховання молоді.

Але сьогодні ветерани війни потребують допомоги і підтримки держави, особливо це стосується інвалідів війни і сімей загиблих наших бойових побратимів.

Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн. чоловік.

Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію...

Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди... 

Джерело