ВПУ № 34 м. Виноградів

Останні шкільні дзвоники пролунали не лише для закарпатських одинадцятикласників, а й для деяких учнів дев’ятих класів, котрі з власної волі чи за інших вимушених умов також стануть студентами – у коледжах чи професійно-технічних закладах.

ПТУ – відома всім абревіатура, котра в колах молоді носить насмішкуватий характер. Професійно–технічні училища залишилися нам у спадок від радянської системи освіти. І хоча всім здається, що ці заклади доживають свого віку і не здатні підготувати спеціалістів, реальна ситуація кардинально інша. 

Основний зміст профтехосвіти в тому, що вона готує і випускає кваліфікованих робітників виробничого напряму. Хіба не цього зараз потребує український ринок праці? Адже випускники вузу завжди претендують на вищі керівні посади, в той час як на виробничі посади набирають людей з вулиці, навіть якщо робота, яку вони виконуватимуть, потребує спеціальних навичок.

Тож як вирішити проблему непристижності професійно–технічних училищ і зробити їх привабливими для вступників?

Перш за все, слід розуміти, що всі люди мають різні фізичні та інтелектуальні можливості, і це не повинно когось засмучувати. Тому що будь-яка праця, фізична чи розумова, має гідно оцінюватись у суспільстві. Саме через таке бачення диференціації можливостей має здійснюватись оцінка власного потенціалу, а слідом за нею і вибір місця навчання. Фетиш вищої освіти в Україні не дає можливості розвиватись іншим рівням освіти. Університети стали настільки ж загальнообов’язковими, як і середня освіта в школі, а відсутність диплому ВНЗ робить вас меншовартісним. 

Хорошим прикладом для подолання цієї проблеми може стати голландська система освіти, де отримавши базову освіту, учнів, за результатами їх навчання та іспитів, які вони склали, розділяють на різні групи, і тільки найбільш вмілі та розумні потрапляють до університету. В той же час, всі ті, хто до лав ВНЗ не потрапив, мають рівні можливості у саморозвитку та гідній оплаті праці. Тому якщо в Нідерландах між будівельником і провідним економістом й існує статусна розмежованість, то їх зарплати не обов’язково радикально відрізнятимуться. 

Розглядаючи професійно–технічні заклади освіти з такого ракурсу, можна побачити їх прерогативи. Адже тут студенти навчаються переважно 3 роки, отримують середню спеціальну освіту і реальні практичні навики у своїй спеціальності. Можливо, вони не читатимуть Гегеля і Канта, не розроблять нових теорій розвитку людства, але вони вміють відремонтувати авто, зорати землю, зробити ремонт та багато чого іншого. Безумовно, бути науковцем та теоретиком більш престижно, але їх функціонування неможливе без буденної праці простих робітників.

Як живий приклад якісної роботи професійно–технічного училища можна назвати ВПУ № 34 м. Виноградів. 30 навчальних кабінетів, 4 комп’ютерні лабораторії, 3 майстерні, 2 полігони, 22 трактори, 5 комбайнів, 100 одиниць іншого сільськогосподарського знаряддя, навчально-фермерське господарство, спортивний комплекс, актовий зал на 350 місць, їдальня, кафе-бар, гуртожиток на 350 ліжкомісць – таким навчальним, технічним та господарським арсеналом володіє училище. Все вище перераховане знаходиться в робочому стані й активно використовується на практиці. На офіційному сайті навчального закладу можна знайти буквально всю потрібну інформацію, яка постійно оновлюється, що не може не дивувати. Функціонує також й дієве студентське самоврядування. 

Все те, чому навчилися студенти, можна побачити в самому училищі, адже всі ремонтні та декораційні роботи, розробка сайту, електро–монтажна діяльність – це їх практична робота. Ось вам і тотальна економія коштів, бо якщо при кожному вузі потрібно тримати роздутий штат технічних працівників, то в таких закладах це не потрібно. З зовнішнього вигляду училища можна сказати, що не кожен університет на Закарпатті виглядає так затишно і охайно.