Ви увійшли як Гість
Вітаю Вас Гість!
Середа, 21.08.2019, 04:52
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS
 

Меню сайту


Наші учителі
 
Методичний портал
Шевченко А.В.

Літній мовний табір

Правова допомога
Інформери

Форма входу

Пошук по сайту

1

Наша адреса

вул. Київська, 18
м. Обухів,
Київська обл.
08700 Україна,
тел. (04572) 5-18-54, 5-19-81
Знайти нас на мапі

Календар

«  Квітень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Корисні лінки

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти Київської ОДА

Академія неперервної освіти

Освітній портал 'Педпреса'

Український центр оцінювання якості освіти України

Лепетун. Для тих, хто хоче вдосконалювати українську мову

Правовий портал для освітян

Управління освіти Обухова

Управління освіти м.Обухова



Підгірцівська ЗОШ І-ІІІ ст.
Підгірцівська ЗОШ І-ІІІ ст.

Обухівський медколедж
Дерев`янська ЗОШ І-ІІ cт.
Дерев`янська ЗОШ І-ІІ ст.
Офіційний сайт Обухова
Офіційний сайт Обухова
Обухівська РДА
Обухівська РДА
Офіційний сайт Українки
Офіційний сайт Українки
Дитячий садочок
Дитячий садочок "Зірочка”
ДНЗ
Дитячий садок «Рушничок»
Парк
Парк "Київська Русь”
Освіта в Україні і за кордоном
Освіта в Україні і за кордоном
Філологічний експрес
Філологічний експрес
Освітній портал
Освітній портал
Євро освіта
ЄвроОсвіта
ДНЗ
Дитячий садок «Веселка»
Київський РЦОЯО
Київський РЦОЯО
Вінницький РЦОЯО
Вінницький РЦОЯО
Методичний портал учителів-словесників Обухова


Головна » 2016 » Квітень » 19 » Герої-воїни з Обухівщини. Доброволець “Айдару” з Малих Дмитровичів Василь Говорун
19:20
Герої-воїни з Обухівщини. Доброволець “Айдару” з Малих Дмитровичів Василь Говорун

Снайпер-доброволець “Айдару” з Малих Дмитровичів Василь Говорун

В Комітеті у закордонних справах відкрито виставку канадського художника українського походження Тараса Полатайка.

Про це повідомили на сайті ВР.

20 квітня у стінах Комітету у закордонних справах відбулося відкриття виставки канадського художника українського походження Тараса Полатайка.

В експозиції представлено серію фотографій, яка стала результатом спілкування художника з пацієнтами хірургічного відділення Головного військового клінічного госпіталю в Києві. На церемонії були присутні  посол Польщі в Україні – Генрік Літвін, голова Комітету у закордонних справах Ганна Гопко, народний депутат та член Комітету у закордонних справах Світлана Заліщук, автор фотопортретів Тарас Полатайко, куратор виставки Володимир Кадигроб та інші.

За припущенням авторів, що писали про Василя Говоруна, на одній з картин фото саме героя з Обухівщини.

Фото з виставки

– Герої проекту були поранені на сході України, вони потрапили в АТО з різних областей України, всі вони мали власні мотиви, проте війна залишила на них однаково глибокий відбиток. Тарас Полатайко зібрав 11 фотопортретів та історій військових-добровольців. Якщо відповіді інтерв’юйованих досить стримані, конкретні, фотопортрети доповнюють ті враження і переживання, які не промовляються вголос,  – йдеться в сюжеті.

Для художника було принципово не робити жодного редагування, виставка є живим зрізом тих напружених днів початку АТО і волонтерського руху влітку 2014. Експозиція включає в себе інтерв’ю солдат, з якими художник розмовляв випадково, без окремого відбору. Деякі з них – призовники, деякі – контрактники, а деякі – добровольці, які пішли на фронт з Майдану (Площа Незалежності в Києві, де у 2013-2014 рр. проходили акції протесту під назвою Євромайдан). Дехто був легко поранений, а дехто отримав важкі поранення та ампутовані кінцівки.  Те, що почує глядач, це їх невідредаговані розповіді, які іноді перериваються медсестрами, які дають їм знеболювані  препарати. Один з хлопців – Сергій Овражко – добровільно повернувся на фронт і загинув.

"Айдаровец" Василь Говорун: "Ми, діди, воюємо, щоб в країні залишилося побільше молоді"

Валентина СИТНИК, «ФАКТИ»

З 53-річним Василем Говоруном, жителем села Малі Дмитровичі Обухівського району Київської області, ми познайомилися напередодні його виписки з госпіталю в Києві.Боєць батальйону «Айдар» отримав поранення при розриві фугасу під Георгіївка Луганської області ще 20 липня, а виписався лише 31 грудня - після того як переніс 15 хірургічних операцій.

- Доведеться, швидше за все, робити ще одну операцію, але осколки, які не дуже заважають, можна і не виймати, - з цими словами Василь подає мені руку, пропонуючи намацати під шкірою осколок, який йому «не заважає».

Однополчани жартома кажуть, що Василь «жадібний» - в бою за Георгіївка він прийняв на себе осколків набагато більше, ніж інші. У бійця множинні поранення рук і ніг, перелом променевої кістки, гомілка прошита ще і снайперської кулею. Але чоловік вважає, що йому пощастило: він залишився живий.

- Ми повинні були відкрити дорогу, щоб наші десантники винесли поранених, - пригадуєВасиль Говорун . - Поступив наказ взяти другий блокпост. Але ми навіть двісті метрів не проїхали в зазначеному напрямку, як почали вибухати фугаси. Я і ще троє піхотинців знаходилися на броні танка, коли поруч вибухнув радіокерований фугас. Самого вибуху я не чув, відчув тільки, що горить одяг і ще ... граната, яка була в моїй розвантаження. Другу гранату обрізало осколком в сантиметрі від запалу.

Василь позбувся спочатку від однієї гранати, потім від другої. І тут побачив, що на танку загорівся трофейний ящик з патронами. До того ж танк став розгортати вежу, і пораненого чоловіка мало не затягнуло під неї.

- На щастя, мій однополчанин - Ігор зі Львова, який також отримав поранення, встиг мене і ще одного постраждалого бійця стягнути на землю, - розповідає Василь. - Добре, що до цього ми зуміли захопити у сепаратистів два мікроавтобуси. На них усіх поранених потім відвезли до нашої бази, яка перебувала в двадцяти кілометрах від Георгіївка. Потім ще 120 кілометрів нас везли до Щастя, звідти вертольотом доставили в харківський шпиталь ...

Носилок, щоб занурити в мікроавтобуси поранених, не було. Їх замінило рядно, сушівшееся перед хатою, біля якої йшов бій. Пам'ятаю, в віконці хати побачив бабусю, з жахом спостерігала за тим, що відбувається. Вона хрестилася, але на вулицю не виходила.Можливо, їй просто не було де сховатися ...

Я вижив в тому бою, тому що вірю: Бог є. Бог дав мені в той день і бронежилет, і каску.

Незадовго до бою за Георгіївка до Василя Говоруну підійшов молоденький боєць: «Дядя Вася, у вас є бронежилет?» Броники Василя був схожий на використану мішень і не застібався, тому він охоче взяв запропонований йому новий, який щойно привезли волонтери. Під час вибуху фугасу в цьому новому бронежилеті куль і осколків залишилося все ж більше, ніж на тілі пораненого бійця.

Та й каска у Василя була не за розміром - бовталася на голові. По дорозі він знайшов більш відповідну - лежала на полі бою поруч з убитим сепаратистом. Приміряв - підійшла. Тут же надів її, а свою віддав однополчанина - 50-річному Володимиру Примаченко з Херсона, який теж був поранений під час вибуху. Обидва вижили!

- У «Айдара» хороша карма: як ми встановили прапор України над адміністрацією міста Старобільська Луганської області, так він там до сих пір і майорить, - не без гордості каже Василь. - Те ж саме - в місті Щастя. Як ми взяли його, так ніхто досі у нас наше Щастя не забрав.

За словами мого співрозмовника, в Щастя вони прийшли несподівано для окупантів по ... мінних полях. А провів їх в місто розкаявся сепаратист. Напередодні звільнення Щастя айдаровци встановили на мосту блокпост, який не міг минути жоден автомобіліст, який залишає цей населений пункт. Розуміючи, що українські війська наступають, сепаратисти намагалися виїхати з міста і потрапляли в руки айдаровцев.

При огляді одного автомобіля бійці «Айдара» виявили в ньому зброю і боєприпаси. Водія і пасажира затримали - це були батько і син. Як з'ясувалося, батько підтримував ідею створення «ЛНР» і воював разом з сепаратистами, а син пішов в ополчення тільки під тиском свого батька.

- Хлопець пообіцяв, що проведе наших бійців в Щастя через мінні поля , - згадує Василь. - Натомість попросив життя і свободу. Він зізнався, що якби не страх за двох маленьких дітей, ні за що не підкорився б батькові.

Син бойовика запевнив айдаровцев, що на його руках немає крові, він лише стояв на блокпосту.Чи не повірити йому було складно: ведучи наших військових до міста Щастя через мінні поля, провідник йшов першим. Батальйон увійшов в населений пункт, не втративши жодного бійця.

- Як потім з'ясувалося, батько хлопця, колишній «афганець», зібрав у Щастя банду, яку назвав «Дев'ята рота», - не приховує обурення Василь Говорун. - Ця банда грабувала і вбивала своїх же земляків. Я, звичайно, розумію, що героїзм наших солдатів в Афганістані «відносний», так як ми були на чужій землі, де йшла громадянська війна. Але все одно прикро було дізнатися, що творить колишній «афганець»: радянські солдати в Афганістані НЕ мародерствували, грабували мирних жителів і їх вдома ...

В Афганістан Василь Говорун пішов добровольцем в 1979 році, прослужив там півтора року, отримав поранення. Повернувшись, зрозумів: це була не наша війна.

- Про нас в Афганістані будуть пам'ятати як про окупантів, які просто перешкодили громадянам цієї країни будувати своє життя так, як вони того хотіли, - каже Василь. - А ми лише відтягнули цей неминучий процес на десять років ціною десятків тисяч життів наших солдатів.

Незалежність України Василь Говорун гаряче вітав, так як вважає, що, перебуваючи в тіні Російської Федерації, жодна республіка колишнього СРСР не отримувала належного розвитку.Свою участь у подіях на Майдані чоловік теж вважає закономірністю.

- Майдан - це наша революція, боротьба за гідне життя, - каже боєць. - Та у мене вся родина на Майдані була! Крім дочки, яка разом з чоловіком живе за кордоном і в розпал революції народила мені онука Андрія. Але вони теж нас підтримували.

А на війну Василь пішов потай від дружини, зателефонувавши їй вже з Луганської області.

- У військкоматі мене не брали - я просився добровольцем на фронт, ще коли почалася окупація Криму. Хотів піти в Національну гвардію, - згадує Василь Говорун. - Але мені відповіли, що закликають до 45 років. Коли почалася війна на сході, теж відмовили за віком.Допоміг випадок. Восьмого травня, коли «Афганська сотня» все ще перебувала в Українському домі на Хрещатику, я вийшов увечері на перекур і побачив, як мій товариш вантажиться разом з іншими хлопцями в автобус.

«Валик, ти куди?» - Запитав його. «Під Луганськ», - відповів він. «Мене з собою візьмеш?» - «Сідай». Я зібрався за півгодини, і дев'ятого травня ми були вже під Старобільському. Валик зараз начальник штабу в «Айдарі». Своїй дружині я потім передзвонив, поставивши перед фактом: «Не шукайте мене на Майдані - я вже під Луганськом».

Добровольчий батальйон повинні були оформити в Луганському військкоматі. Але, за словами Василя Говоруна, луганські воєнкоми не поспішали ставити в військові квитки айдаровцев позначки про участь в АТО.

- Працівники військкомату цілий місяць морочили нам голови: «Навіщо ви сюди приїхали?Відправляйтеся додому », - обурюється боєць. - Статус учасника АТО мені оформили вже перед самою випискою з госпіталю. Але ж на фронт нас повинні були брати в першу чергу: і як добровольців, і як людей, що мають бойовий досвід і військові спеціальності. Тому що якщо добровольці взяли під контроль якийсь населений пункт, вони вже не відступлять.

Василь згадує: коли батальйон прибув в Старобільськ, командир попросив підняти руки тих, хто служив, і ... жахнувся - так мало їх виявилося. Разом з іншими ветеранами війни в Афганістані Василь Говорун став навчати молодих поводження зі зброєю та військовому ремеслу і ... знову жахнувся:

- Якщо хлопчина служив в сучасній армії, це ще не означає, що він був на повноцінних навчаннях: деякі зізнавалися, що відстріляли не більше п'яти патронів. Навіщо взагалі молодих, навчених брати на війну ?! Це ж гарматне м'ясо!

Василь так і заявив своєму місцевому військкомові: «Мій син піде на фронт тільки зі мною, щоб я був поруч з ним і всьому його навчив».

- Хоча я вважаю, що молодняку ​​там взагалі робити нічого, - впевнений Василь Говорун. - Інша справа ми - діди.

Це дуже добре, що в добровольчих батальйонах основна маса людей - зрілі, з бойовим досвідом, вважає мій співрозмовник. Їх «дідівська» дружна трійця (найстарших в «Айдарі») складалася з нього, 50-річного Володимира Примаченко та Олексія Лепкалюк. На жаль, «старійшина» Лепкалюк з Лисичанська Луганської області загинув.

- Льоша так чекав звільнення свого міста! Часто говорив: «Як зайдемо в Лисичанськ, підемо до мене, я дістану зі свого льоху вино, вип'ємо за нашу перемогу», - згадує Василь. - Льоші було під 60, він служив в Афганістані вертолітників, а тут, як все діди, був простим бійцем.З таким бойовим досвідом він, звичайно, відмінно воював! Його загибель - чиста випадковість ... Пам'ятаю, коли в Георгіївці ми з Володькою Примаченко поранені лежали на землі, я його запитав: «Вовка, що ми, діди, тут робимо?» А він мені відповів: «Воюємо, щоб в країні залишилося більше молоді . Адже ми вже пожили ». Так що я трохи Очухаюся і знову рвону на фронт.

Василь запевняє, що обов'язково повернеться на схід, так як війна ще не закінчена. І все більше людей чекають звільнення своїх міст, перестають вірити обіцянкам лідерів «ДНР» і «ЛНР».

Батальйон «Айдар» не раз рятували ... схаменулися сепаратисти.

- Не знаю, де вони брали номери наших телефонів, але, бувало, лунає дзвінок: «Привіт, брат, я теж -" афганець ", я тут неподалік - перед тобою. Хочеш вижити? Тоді не ходи по такому-то маршрутом - там б'є міномет, а поверни трохи в сторону », - згадує Василь. - Ми, звичайно, сумнівалися, чи варто слідувати порадам противника. Але практика показувала, що попереджали нас завжди чесно. Якось я передзвонив одному такому рятівникові: «Чому ти мені допомагаєш?» - «Тому, що ми - одне покоління. Не хочу, щоб свої гинули. Жили ж ми якось в світі всі ці роки ... »Я від душі сказав йому:« Спасибі ».

* Василь Говорун - улюбленець однополчан і волонтерів. Спеціально для нього волонтери зробили кухоль з емблемою батальйону «Айдар»

За матеріалами: obukhiv.info/fakty.ua

Категорія: Патріотичне виховання | Переглядів: 366 | Додав: Ayverso | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Хостинг від uCoz

НВК "СЗОШ І-ІІІ ст.№1-ЗОШ І-ІІІ ст. №1 ім. А.С.Малишка" © 2019