17 грудня 2015 року в Будинку письменників Національної спілки письменників України відбувся ювілейний вечір Дмитра Семеновича Чередниченка – українського письменника, поета, літературного редактора, педагога, мистецтвознавця, перекладача литовської літератури. 

На заході були присутні його учні, побратими, товариші по перу. Олександр Бакуменко вручив орден І ступеня «За заслуги», бандуристка Катерина Коврик виконала два твори на слова ювіляра, із вітальним словом звернувся Анатолій Качан, секретар літературної студії дитячої творчості; представники литовського ТОВ імені Мероніса прочитали присвяту поетові, а керівник гурту «Криниця» Петро Шульга назвав  Дмитра Чередниченка «універсальною літературною бджолою». 

Із привітаннями приїхали на вечір і обухівці – письменники Наталія Любиченко, Геннадій Горовий, Тетяна Лемешко та представники педагогічно-учнівського колективу навчально-виховного комплексу «СЗОШ – ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 імені А.С. Малишка» Надія Володимирівна Шевченко та учень 11 класу Андрій Шевченко, який прочитав вірш Д. Чередниченка «Поет». «Зерна Малишкового поля», як називає обухівців Наталія Любиченко,  привітали ювіляра та вручили цінні подарунки. Приємною несподіванкою стала світлина із його молодості, вручена учнями-малишківцями. На фото  двоє митців – Андрій  Малишко та Дмитро  Чередниченко.  

Вечір продовжився читанням поезій  членами ТОВ «Радосинь», керівником якого є Дмитро Чередниченко. Поет прочитав свої свіжі, ще не надруковані твори. Ведучим теплої зустрічі був Петро Петрович Засенко – український поет та перекладач, член Спілки письменників України.  

Н.В. Шевченко

***

Чередниченко Дмитро Семенович народився 30 листопада 1935 року в селі Межиріч Канівського району Київської (тепер Черкаської) області. Після Межиріцької середньої школи (1953), закінчив Київський педагогічний інститут ім. М. Горького (1957). Після цього працював учителем на Канівщині й Васильківщині (1957–1963), на журналістській та видавничій роботі (1963–1982). З 1991 по 2002 роки — головний редактор українознавчої газети для шкільництва «Жива вода».

Учасник діалектологічної експедиції в село Салтикова Дівиця Куликівського району Чернігівської області (1955) та першої української антропологічної експедиції по Україні, Молдові, Білорусії, Росії (1956), Міжнародних конференцій з проблем національної символіки, літератури, мистецтва у Києві, Празі, Вільнюсі, Кіровограді.    

Кілька років разом із Д. Павличком був заступником голови Комісії художнього перекладу НСПУ Дмитра Білоуса. З 1987 по 2001 рр. очолював Творче об’єднання перекладачів, створивши при ньому Майстерню художнього перекладу, яка також діяла усі ці роки. У вісімдесятих–дев’яностих виконує обов’язки члена Шкільної комісії, що діяла при НСПУ (голова Д. Павличко). Зініціював і створив Товариство литовської культури імені Майроніса (1990). З 2004 по 2013 рр. очолював Журі літературної премії за кращий художній переклад імені Максима Рильського. З лютого 1992 р. веде літературне об’єднання «Радосинь», яке підготувало й виплекало 75 членів НСПУ. Упорядкував антологію цього об’єднання під назвою «Радосинь» (2004), альманах творів для дітей «Сонячна Мальвія» (2005, 2007). А ще відредагував безліч книжок радосинців, написав десятки передмов до них.

Член Національної спілки письменників України (1979). Живе і працює в Києві.    

Автор поетичних збірок «Отава» (1966), «Межиріч» (1974), «Золоті струни» (1981), «Сад» (1983), «Рось», (1985), «Доброю любов’ю» (1986), «Неопалима колиска» (1987, трилогія), «Брама» (1991), «Родень» (1995), «Наші стежки додому» (2000), «Батиха» (2002), «Навистка» (2004), «П’ятерик» (2005), «Ластівки над Россю і над Німаном» (2010); книжок для дітей «Щедринець» (1968), «Чебрики» (1970), «Білий Чаїч» (1973), «Мандри Жолудя» (1973), «У країні майстрів» (1974), «Ковзанка» (1978), «Ми будуємо дім» (1980), «Жар-півень» (1985), «Священна діброва» (1995), «Гарна моя казочка?» (1998), «Вишневий острів. Три повісті для дітей» (2001), повісті «Камінь-дерево» (2003), збірки казок, притч та оповідок «Летюча ящірка» (2003), поетичних «Ми ходили в зоосад» (2004), «Горобець-хвастунець» (2005), «Котячий календар» (2006), повісті-казки «Хлопчик Горіхове Зерня та Лісовичка» (2007), книги віршів, казок, притч та оповідань у серії «Хрестоматія школяра» — «Мандри Жолудя» (2007), книги казок, притч, оповідок і повістей «Коник коникові — брат» (2012), повісті «Чого Волошка запишалася?» (2012).

Важлива сторінка у творчості Д. Чередниченка — упорядкування посібників, підручників, хрестоматій, антологій. Разом із дружиною Галиною Кирпою (поетеса, прозаїк, перекладач; народилася на хуторі Тарасівка Бориспільського району — тож і для Дмитра Чередниченка Бориспільщина стала рідною) під псевдонімом Оксана Верес у 1992 р. видали шкільні читанки «Ластівка» (2 кл.), «Біла хата» (3 кл.), «Писанка» (4 кл.), а в 1993 р. — «Зелена неділя» (для позакласного читання). Це були перші національні підручники для початкової школи, які відіграли надзвичайну роль у відродженні духовного потенціалу, стали своєрідним дороговказом у розвитку педагогічної методики творення принципово нових посібників і підручників.
А виплекані Дмитром Чередниченком українські букварі «Материнка» (1992) та «Соколик» (2014) — видатне явище в українській педагогіці.

Д. С. Чередниченко — унікальний фотохудожник. У його архіві тисячі фотографій. На більшості світлин — зупинені миті літератури, культури, мистецтва за десятки років. Особливою гордістю є галерея фотопортретів. Серед них значне місце займають письменники нашого краю («літературна Бориспільщина»). Це , зокрема, О. Бердник, О. Засенко, Г. Тименко, Г. Тютюнник, П. Засенко, Г. Кирпа, М. Карпенко, І. Чумак… Знаний Дмитро Чередниченко і як художник. Частина його книг оформлена власними малюнками.

Д. С. Чередниченко — лауреат премій імені Павла Чубинського (1992), Максима Рильського (1994), Івана Огієнка (1996), Лесі Українки (2010), Литовсько-Українського культурного Фонду імені Тараса Шевченка (1999, 2006), Всеукраїнського культурно-наукового Фонду Тараса Шевченка (2006). Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Литовської РСР, знаком «Відмінник народної освіти України» (1988), медаллю Всеукраїнського педагогічного товариства імені Г. Ващенка (2006). Кавалер орденів Великого князя Литовського Гедимінаса ІІІ ступеня (1996) та «Лицарський хрест» за заслуги перед Литвою (2003). А в 1987 р. його було визнано найкращим перекладачем з литовської.

Джерело