Палеонтологи проаналізували будову внутрішнього вуха 15 вимерлих видів приматів і на основі цих даних оцінили швидкості переміщення стародавніх мавп. Робота опублікована в журналі Proceedings of the Royal Society B, її короткий зміст приводить ScienceNow.

Учені проводили магнітно-резонансну томографію черепів стародавніх приматів і будували тривимірну модель внутрішнього вуха. Її розміри і форму порівнювали з внутрішнім вухом приматів, що нині живуть, і інших ссавців.

У одному з відділів внутрішнього вуха - лабіринті, знаходяться механорецептори, занурені в рідину і чутливі до руху. Вони працюють як акселерометры і дозволяють тварині орієнтуватися в просторі під час руху. На основі зіставлення будови вестибулярного апарату і способу життя сучасних приматів було показано, що чим рухоміші тварини, тим більше у них відносні розміри лабіринту. Тому, грунтуючись на будові внутрішнього вуха вимерлих тварин, можна робити виводи про їх рухливість.

Виявилось, що один з найперших мавпоподібних приматів Apidium phiomense був не так швидкий, як раніше вважали учені. Не дивлячись на кінцівки, пристосовані до лазіння, будова внутрішнього вуха Apidium говорить про те, що він був відносно повільною твариною.

З іншого боку, якнайдавніша людиноподібна мавпа Proconsul опинилася проворнішою, чим думали раніше. Раніше вважалося, що тварина рухалася по вітках дерев обережно, як лемур, тепер же біологи порівнюють його з макакою. Отримані дані говорять про те, що руху його нащадків - сучасних шимпанзе, горил і орангутанів - стали порівняно повільними вже після того, як предки людини виділилися в окрему еволюційну лінію.