Вітання [46] | День міста [12] |
Корисне [160] | Літній мовний табір [14] |
Методична робота [40] | Медицина [36] |
Наука [43] | Оголошення [105] |
Освіта [311] | Патріотичне виховання [146] |
Педагогіка [12] | Події в світі [9] |
Події в Україні [122] | Події Обухівщини [243] |
Подорожі [48] | Поезія, література [83] |
Політичне життя [1] | Психологія [32] |
Свята [134] | Технології [22] |
Цікаве [85] | Цивільна оборона [2] |
Шкільне життя [356] | Школа безпеки [137] |
Спортивне життя [27] | Реформа в освіті [4] |
Публічна інформація [56] | Літній мовний табір [20] |
До 100-річчя від дня народження В. О. Сухомлинського. [1] | Шкільне телебачення [87] |
ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА [2] | ДОБРА СПРАВА [5] |
Готуємось до нового навчального року [1] |
Управління освіти м.Обухова
09:08 Письменники України. Чернігівщина. 135 років Івану Кочерзі | |
6 жовтня виповнилося 135 років Івану Кочерзі Кочерга́ Іва́н Анто́нович (24 вересня (6 жовтня) 1881, Носівка, нині місто Чернігівської області — 29 грудня 1952, Київ) — український драматург. Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881 р. в містечку Носівка на Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди. Лише 1891 p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899 р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903 р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904 виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет. 1910 р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926 р. в перекладі Павла Тичини під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала). Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх. 1914 р. І. Кочерга переїхав у Житомир. П'єси російською мовою «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку, в цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою. 1925p. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю». 1927 р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно». 1928 р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю. В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь». Обласний музично-драматичний театр ім. І. Кочерги в м. Житомирі Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток. Вистава «Марко в пеклі» в харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано. В 1929p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929 p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922 — 1928 pp. Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди…» (виданий 1931 р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933). Драматичну поему «Свіччине весілля» поставлено лише 1935 р. в Запоріжжі й тільки після цього вона почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів. П'єса «Майстри часу», попри те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934 p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.
Повернувшись 1944 р. до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі. У повоєнні роки основні творчі сили письменник віддає роботі над драматичною поемою про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948). Твори
Джерела
Чи любите ви батьківщину? Чи любите ви Україну як граф Роман Бжостовський? "Край пишних гетьманів і лицарських пригод, край безоглядного козацтва, що шукало волі й слави з мечем у руці й піснею на вустах, - і оця-то козацька кров, панове, мусить вілляти сили до наших знесилених тіл. Тому-то і я, граф Бжостов-ський, потомок славетного роду, гербовик герба "Стремено", власник замків на Віслі, палаців у Кракові та Варшаві, вважаю за свій рідний край Україну, отчизну моєї матері-козачки. Ніде в світі не билося моє серце, як тут, на лівому березі Дніпра, проміж левад і садків рідної України". 1809 року він приїхав у Ніжин, у місто свого дитинства, де його мати-українка пригощала пиріжками, спеченими з українського борошна. Цей тонкий гурман, який перепробував у світі багато різних солодощів та втіх, вирішив одружитися на ніжинській дівчині, яка пригостить його власноруч спеченими пиріжками, що нагадають смак дитинства. Ось таку фабулу для п'єси "Фея гіркого мигдалю" придумав наш земляк, письменник Іван Кочерга 1925 року. Прем'єра відбулася в Українському національному театрі, першому державному театрі України, 19 лютого 1926 року. І поставив її Борис Романицький, учень Марії Заньковецької, який виступав разом із нею в нашому місті. Письменник народився 6 жовтня 1881 року в містечку Носівка в родині залізничного службовця. 1891 року родина придбала будиночок у Чернігові неподалік із відомим уже тоді українським письменником Михайлом Коцюбинським. І тому не випадково автор поселив своїх героїв у Ніжин, з історією якого був добре обізнаний. З дійовими особами ми вперше зустрічаємося в цукерні пані Копчинської. Стародавнє дужнє помешкання ще грецького будування, як описує його Кочерга. Вглибині, за широкою аркою, цукерня з прилавками, вхідними дверима та полицями, де, крім слойок із варенням, цукерками, кавою та різною бакалеєю, ще багато пляшок із різнокольоровими наливками та лікерами. На першому плані - по цей бік арки кімната зі столиками для відвідувачів. Архіви свідчать, що одна з грецьких кав'ярень була розміщена в теперішній редакції газети "Ніжинський вісник" на вулиці Стефана Яворського. Отже, можемо припустити, що саме тут граф уперше побачив Лесю, яку за подарований гіркий мигдаль і нарік феєю. Дівчина, що споживає тільки гірке стала його найсолодшою мрією. Вона - сирота і живе на правах Попелюшки під опікою свого дядька, колишнього полкового писаря, що пишається своїм козацьким походженням і соромиться дру-жини-московки, урождьонной Кирдяпіной, і двох дочок, які корчать із себе московських панянок. Яким же був Ніжин на початку ХХ століття? Місцевий поет Цвіркун описує його так: "Ніжин — добра сторона: В нім пиття без краю — І наливок, і вина, Лиш води немає. Нам з Туреччини везуть В цукрі абрикоси, Каву, рис, мигдаль, халву І тютюн для носу. І хоч добре з тютюну Крутить в панськім носі Не прокинеться від сну Магістрат наш досі Спить солодко, мов дитя, Кинувши роботу, А на вулицях сміття, темень та болото. Словом, нічого казать, Не сумні ми люди. Ну, а років через п'ять Ще й розумні будем. Бо будуть вже для нас Безбородька руки Преогромніший палац — Вертоград науки. Сорок сажнів довжини, Чотири осади, Стане місця всім дурним Міської розсади". Не міг передбачити Цвіркун, що саме з цих "дурнів" виростуть видатні науковці, літератори й педагоги. Цікавий читач знайде у п'єсі Кочерги багато потішних сцен і дотепних згадок про ніжинську старовину: Магерки, греків Тернавіотів, Носівку... Фінал - щасливий. Леся подає графу справжній урок українського патріотизму. Ось її пристрасний монолог наприкінці вистави, яку 1999 року в Ніжинському драматичному театрі імені Михайла Коцюбинського ставив заслужений артист України Олег Мосійчук. "Цей аромат мужицьких булочок, який вам сподобався, - це аромат свіжої пшениці, що сіяли ваші підданці на золотих нивах вашої Носівки... аромат рідних полів, аромат вітерцю, що обвівав лице стомлених женців та жниць - ваших кріпаків, що працювали на вас усе життя, що обливалися потом, щоб ви змогли заживати життя, панувати та шукати по всьому світі нечуваних ласощів та утіх". Режисер трактував п'єсу не як історію Попелюшки, за що дорікали ще живому письменнику, а як приклад любові до батьківщини, до землі, де народився й виріс. Минуло 135 літ від дня народження вана Кочерги. Хотілося б, щоб ця дата була омічена та відзначена новою постановкою. а думку театрального режисера, викладача іжинського державного університету імені /Іиколи Гоголя Марини Коломійченко, думки івтора "Феї..." актуальні й сьогодні. За легкі-тю жанру помітні прояви українського духу, ирих почуттів, не штучного, а живого гумору... Надія ОНИЩЕНКО На фото: Марина Коломійченко в образі Феї гіркого мигдалю. | |
|
Всього коментарів: 0 | |
НВК "СЗОШ І-ІІІ ст.№1-ЗОШ І-ІІІ ст. №1 ім. А.С.Малишка" © 2024