Ви увійшли як Гість
Вітаю Вас Гість!
Четвер, 28.03.2024, 18:08
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

Меню сайту


Наші учителі
 
Методичний портал
Шевченко А.В.

Літній мовний табір

Правова допомога
Інформери

Погода в Обухове на неделю
HotLog
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу




Пошук по сайту


1

Наша адреса

вул. Київська, 18
м. Обухів,
Київська обл.
08700 Україна,
тел. 
+380997086790
+30960214469
Знайти нас на мапі

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Корисні лінки

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти Київської ОДА

Академія неперервної освіти

Освітній портал 'Педпреса'

Український центр оцінювання якості освіти України

Лепетун. Для тих, хто хоче вдосконалювати українську мову

Правовий портал для освітян

Управління освіти Обухова

Управління освіти м.Обухова



Підгірцівська ЗОШ І-ІІІ ст.
Підгірцівська ЗОШ І-ІІІ ст.

Обухівський медколедж
Дерев`янська ЗОШ І-ІІ cт.
Дерев`янська ЗОШ І-ІІ ст.
Офіційний сайт Обухова
Офіційний сайт Обухова
Обухівська РДА
Обухівська РДА
Офіційний сайт Українки
Офіційний сайт Українки
Дитячий садочок
Дитячий садочок "Зірочка”
ДНЗ
Дитячий садок «Рушничок»
Парк
Парк "Київська Русь”
Освіта в Україні і за кордоном
Освіта в Україні і за кордоном
Філологічний експрес
Філологічний експрес
Освітній портал
Освітній портал
Євро освіта
ЄвроОсвіта
ДНЗ
Дитячий садок «Веселка»
Київський РЦОЯО
Київський РЦОЯО
Вінницький РЦОЯО
Вінницький РЦОЯО
Методичний портал учителів-словесників Обухова



Головна » 2016 » Грудень » 23 » Письменники України. Чернігівщина. 135 років Івану Кочерзі
09:08
Письменники України. Чернігівщина. 135 років Івану Кочерзі

6 жовтня виповнилося 135 років Івану Кочерзі

Кочерга́ Іва́н Анто́нович (24 вересня (6 жовтня) 1881, Носівка, нині місто Чернігівської області — 29 грудня 1952, Київ) — український драматург.

Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881 р. в містечку Носівка на Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди. Лише 1891 p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899 р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903 р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904 виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет. 1910 р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926 р. в перекладі Павла Тичини під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала). Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх.

1914 р. І. Кочерга переїхав у Житомир. П'єси російською мовою «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку, в цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою. 1925p. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю». 1927 р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно». 1928 р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю. В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь».

Обласний музично-драматичний театр ім. І. Кочерги в м. Житомирі

Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток. Вистава «Марко в пеклі» в харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано. В 1929p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929 p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922 — 1928 pp. Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди…» (виданий 1931 р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933). Драматичну поему «Свіччине весілля» поставлено лише 1935 р. в Запоріжжі й тільки після цього вона почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів. П'єса «Майстри часу», попри те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934 p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.


Меморіальна дошка І. Кочерзі на будинку письменників Роліт у Києві
1934 р. І. Кочерга переїздить до Києва, отримує квартиру в будинку письменників Роліт і поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами. З початку 2 світової війни живе в Уфі, де редагує газету «Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури АН УРСР. У цей період створює кілька невеличких п'єс, які, часом дотепні, по-своєму правдиві, не стали, однак, досягненнями автора. Дещо пізніше написані твори «Чаша», 1942; «Досить простягти руку», 1946. В одноактівці «Зубний біль сатани» реалізований задум п'єси, який автор нотував ще в 10-х роках.

Повернувшись 1944 р. до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі. У повоєнні роки основні творчі сили письменник віддає роботі над драматичною поемою про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).

Твори

  • «Пісня в келиху» (рос. мовою, 1910)
  • «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913)
  • «Зубний біль сатани» (рос. мовою, 1922)
  • «Викуп» (1924)
  • «Фея гіркого мигдалю». (1925)
  • «Алмазне жорно» (1927)
  • «Натура і культура» (1928)
  • «Марко в пеклі» (1928)
  • «Свіччине весілля» (1930)
  • «Ліза чекає погоди…» (1931)
  • «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933)
  • «Чаша» (1942)
  • «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946)
  • «Досить простягти руку» (1946)
  • «Пророк» (1948)

Джерела

  • Бондарєва О. Мов виноград у золотую чашу, вино словес він проливає в світ // Кочерга І. Вибрані твори. — К.: Сакцент Плюс, 2005. — С. 5–24.
  • Брюховецький В. Іван Кочерга // Історія української літератури XX століття: У 2 кн. Кн. 1: Перша половина XX ст. Підручник. — К. : Либідь, 1998. — С. 394–398.
  • Герасимова Г. П. Кочерга Іван Антонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 251. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  • Голубєва З. С. Іван Кочерга: Нарис життя і творчості. — К. : Дніпро, 1981. — 191 с.
  • Дробот П. М. Вивчення творчості Івана Кочерги. — К. : Рад. школа, 1981.
  • Кузякіна Н. Б. Драматург Іван Кочерга. Життя. П'єси. Вистави. — К. : Рад. письменник, 1968. — 259 с.
  • Матющенко А. Романтик у лабетах залізної доби. Шлях драматурга Івана Кочерги до його шедеврів «Свіччине весілля» та «Майстри часу» // Дивослово. — 2010. — № 12. — С. 48–51.
  • Новорічні містерії Івана Кочерги // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К. : Наш час, 2010. — С. 70–89.
  • Панченко В. «Замкнуте коло нашої історії — ось це я мав на увазі…» // Дивослово. — 1999. — № 2.
  • Свербілова Т. П'єси Івана Кочерги та проблема визначення соцреалізму як масової культури. // Слово і час. — 2006. — № 10. — С. 8–21.
  • Семенюк Г. Ф. Кочерга Іван Антонович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; Національна академія наук України, Наукове товариство імені Шевченка, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2014. — ISBN 944-02-3354-X.
  • Старчак К. Драматургія Івана Кочерги. — К., 1957.
  • Шевцова К. Концепція керівника держави у драматичній поемі І. Кочерги «Ярослав Мудрий» // Укр. мова і літ-ра в школі. — 2003. — № 6.

Чи любите ви батьківщину? Чи лю­бите ви Україну як граф Роман Бжостовський?

"Край пишних гетьманів і лицарських пригод, край безоглядного козацтва, що шукало волі й слави з мечем у руці й піс­нею на вустах, - і оця-то козацька кров, панове, мусить вілляти сили до наших знесилених тіл. Тому-то і я, граф Бжостов-ський, потомок славетного роду, гербовик герба "Стремено", власник замків на Віслі, палаців у Кракові та Варшаві, вважаю за свій рідний край Україну, от­чизну моєї матері-козачки. Ніде в світі не билося моє серце, як тут, на лівому березі Дніпра, проміж левад і садків рідної України".

1809 року він приїхав у Ніжин, у місто свого дитинства, де його мати-українка пригощала пиріжками, спечени­ми з українського борошна. Цей тонкий гурман, який перепробував у світі багато різних солодощів та втіх, вирішив одружи­тися на ніжинській дівчині, яка пригостить його власноруч спеченими пиріжками, що нагадають смак дитинства.

Ось таку фабулу для п'єси "Фея гіркого мигдалю" придумав наш зем­ляк, письменник Іван Кочерга 1925 року. Прем'єра відбулася в Українському наці­ональному театрі, першому державному театрі України, 19 лютого 1926 року. І по­ставив її Борис Романицький, учень Ма­рії Заньковецької, який виступав разом із нею в нашому місті.

Письменник народився 6 жовт­ня 1881 року в містечку Носівка в родині залізничного службовця. 1891 року родина придбала будиночок у Чернігові неподалік із відомим уже тоді українським письмен­ником Михайлом Коцюбинським. І тому не випадково автор поселив своїх героїв у Ні­жин, з історією якого був добре обізнаний.

З дійовими особами ми вперше зу­стрічаємося в цукерні пані Копчинської. Стародавнє дужнє помешкання ще грецького будування, як описує його Кочерга. Вглибині, за широкою аркою, цукерня з при­лавками, вхідними дверима та полицями, де, крім слойок із варенням, цукерками, кавою та різною бакалеєю, ще багато пляшок із різноко­льоровими наливками та лікерами. На першо­му плані - по цей бік арки кімната зі столиками для відвідувачів.

Архіви свідчать, що одна з грецьких кав'ярень була розміщена в теперішній редак­ції газети "Ніжинський вісник" на вулиці Сте­фана Яворського. Отже, можемо припустити, що саме тут граф уперше побачив Лесю, яку за подарований гіркий мигдаль і нарік феєю. Дівчина, що споживає тільки гірке стала його найсолодшою мрією.

Вона - сирота і живе на правах Попе­люшки під опікою свого дядька, колишньо­го полкового писаря, що пишається своїм козацьким походженням і соромиться дру-жини-московки, урождьонной Кирдяпіной, і двох дочок, які корчать із себе московських панянок.

Яким же був Ніжин на початку ХХ сто­ліття? Місцевий поет Цвіркун описує його так:

"Ніжин — добра сторона:

В нім пиття без краю —

І наливок, і вина,

Лиш води немає.

Нам з Туреччини везуть

В цукрі абрикоси,

Каву, рис, мигдаль, халву

І тютюн для носу.

І хоч добре з тютюну

Крутить в панськім носі

Не прокинеться від сну

Магістрат наш досі

Спить солодко, мов дитя,

Кинувши роботу,

А на вулицях сміття,

темень та болото.

Словом, нічого казать,

Не сумні ми люди.

Ну, а років через п'ять

Ще й розумні будем.

Бо будуть вже для нас

Безбородька руки

Преогромніший палац

— Вертоград науки.

Сорок сажнів довжини,

Чотири осади,

Стане місця всім дурним

Міської розсади".

Не міг передбачити Цвіркун, що саме з цих "дурнів" виростуть видатні науковці, літератори й педагоги. Цікавий читач знай­де у п'єсі Кочерги багато потішних сцен і дотепних згадок про ніжинську старовину: Магерки, греків Тернавіотів, Носівку...

Фінал - щасливий. Леся подає графу справжній урок українського патріотизму. Ось її пристрасний монолог наприкінці ви­стави, яку 1999 року в Ніжинському дра­матичному театрі імені Михайла Коцюбин­ського ставив заслужений артист України Олег Мосійчук.

"Цей аромат мужицьких булочок, який вам сподобався, - це аромат свіжої пшениці, що сіяли ваші підданці на золо­тих нивах вашої Носівки... аромат рідних полів, аромат вітерцю, що обвівав лице стомлених женців та жниць - ваших крі­паків, що працювали на вас усе життя, що обливалися потом, щоб ви змогли зажива­ти життя, панувати та шукати по всьому світі нечуваних ласощів та утіх".

Режисер трактував п'єсу не як істо­рію Попелюшки, за що дорікали ще живо­му письменнику, а як приклад любові до батьківщини, до землі, де народився й виріс.

Минуло 135 літ від дня народження вана Кочерги. Хотілося б, щоб ця дата була омічена та відзначена новою постановкою. а думку театрального режисера, викладача іжинського державного університету імені /Іиколи Гоголя Марини Коломійченко, думки івтора "Феї..." актуальні й сьогодні. За легкі-тю жанру помітні прояви українського духу, ирих почуттів, не штучного, а живого гумору...

Надія ОНИЩЕНКО

"Український дім", 5(79) 2016

На фото: Марина Коломійченко в образі Феї гіркого мигдалю.

Категорія: Поезія, література | Переглядів: 714 | Додав: Ayverso | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Хостинг від uCoz

НВК "СЗОШ І-ІІІ ст.№1-ЗОШ І-ІІІ ст. №1 ім. А.С.Малишка" © 2024