01.11. 2017 року під час осінніх канікул учні 5-А класу здійснили екскурсію Обухівщиною. Першим пунктом призначення стало Трипілля. Учні піднялися на Дівич-гору, де екскурсовод Тамара Аркадіївна розповіла їм про походження назви села Трипілля, легенди про походження назви Дівич-гори.

 Наступним пунктом став Київський обласний археологічний музей. Внутрішнє обладнання, оформлення будівлі та примузейної території виконано відомим архітектором, лауреатом Шевченківської і багатьох інших премій А.Ф. Ігнащенком спільно з директором музею. Музей має експозиційну площу 180 кв.м. з трьох окремих залів. Експозиційне обладнання складається з суцільної вітрини подіумного типу, розділені на сектори, з відкритим суцільним верхом. Предмети експозиції складаються з основних експонатів з археологічних матеріалів із розкопок та домінуючих: карти, схеми, макети, реконструкції, фотографії та анотації.

В першій залі знаходиться тематична виставка з мінералогії та палеонтології, а також найпримітивніші знаряддя праці первісної людини, перші зразки зброї бронзового віку та дивовижні прикраси скіфів.

В другій залі представлена культура ранніх слов’ян, Київської Русі та Козацької доби, а також етнографічні матеріали кінця ХІХ початку ХХ ст.; дерев’яні речі побуту, вишиті рушники, картини.

Третя зала присвячена Трипільській культурі – одній із найдавніших землеробських культур, яка існувала на теренах України. В залі виставлена кераміка трипільської культури із розкопок, проведених на Київщині відомими археологами – посуд столовий і кухонний, посуд із зооморфними наліпами, антропоморфні статуетки, зерновики, макети жител трипільців, схеми трипільських знаків та археологічна карта розміщення трипільських поселень на території Київщини.

Нам пощастило, тому що на завершення екскурсії ми  поспілкувалися з завідувачем НДЛ археології Університету кандидатом історичних наук, старшим науковим співробітником Відейком Михайлом  Юрійовичем.  У свій час він був гостем нашого НВК з лекцією та учасником обласного краєзнавчого семінару, який відбувався на базі нашого НВК.

Наші дороги пролягли через Халеп'я до Витачева. Весь цей час у дорозі екскурсовод розповідала багато історичних фактів, легенд.  Ось лише частина того, про що ми дізналися. Село Трипілля розташоване за 50 км від Києва вниз по Дніпру. Саме тут впадають в нього відразу три річки – Стугна, Красна і Бобриця, утворюючи три поля, від чого і утворилася назва поселення. Місто згадується з 10 ст., коли князь Володимир споруджує оборонні вали вздовж Стугни та засновує три міста – Треполь, Торч, Василів. В часи Київської Русі це була добре укріплена фортеця, оскільки місто було важливим південним рубежем на підступах до Києва. Тут, на високих горах правого берега Дніпра, існувала і ціла система сигнальних веж, на яких в разі наближення кочовиків по ланцюгу запалювався вогонь, попереджаючи Київ про небезпеку задовго до появи ворога біля міста. Одна з таких веж і знаходилася в Трипіллі - її вогонь було видно аж у Києві. Фортеця тут була і за литовських, і за польських, і за козацьких часів. Більше 100 років Трипілля було прикордонним містом між Московською державою та Польщею. Фортецю ліквідують аж у 1811 році. Але не військові події, в гущі яких постійно опинялося Трипілля, принесло йому всесвітню відомість, а відкриття тут в кінці 19 ст. невідомої на той час потужної землеробської культури. Культура ця існувала на теренах сучасних України, Молдови та Румунії у 5-3 тис. до н.е. За назвою поселення, де її відкрив археолог Вікентій Хвойка, вона і дістала назву трипільської. Пам’ятник ученому встановлено біля Музею трипільської культури, який ми відвідуємо під час екскурсії. Подорож до Трипілля з повним правом можна вважати мандрівкою до джерел нашої культури. І дійсно, кожний, хто буває на цих Дніпровських кручах, відчуває тут подих вічності. Є в цих місцях якась надзвичайна енергетика. Недарма ж на одній з цих гір – Дівоч-горі – були знайдені сліди величезного святилища. Такі гори часто в народі називаються Лисими.

Сучасний Витачів – мальовниче село, а колись це був важливий торговий і військовий порт-фортеця на Дніпрі.  Тут досліджено могильник і городище часів Київської Русі, яке вчені пов’язують з літописним містом Витачевим. Воно згадується як великий порт на Дніпрі у творах візантійського імператора Костянтина Багрянородного, який жив у середині Х ст. Повідомлення про нього ми зустрічаємо ще в книзі візантійського імператора Костянтина Багрянородного “Про управління державою” – в ньому Витачів описується як місце, де руси збирають свої кораблі перед походом. Таким чином, Витачів був укріпленим портом вже за часів княгині Ольги. Коли в 1095 р. половецькі орди підступили до Гюр’єва (Юр’єва – сучасної Білої Церкви) і спалили місто, люди втікали до Києва і “…Святополкъ же повеле рубити град на Вытичеве холме, въ свое имя нарек Святополчъ-град и повеле епископу Мурику с гургевцы свети ту, и засовцем и прочимъ отъ инех, а Гургев зажегоша половци тощъ”. Отже, до Святополча переїхав тимчасово зі своєю кафедрою і єпископ Юр’ївський Мурик, що промешкав там до 1103 р., доки Святополк не відбудував Юр’їв. Важливу роль Витачів відігравав і в 10-11 ст., коли тут була заснована фортеця для контролю за однією з найважливіших переправ на Дніпрі – Зарубинським бродом. Так само як і в Трипіллі, в Витачеві була сигнальна вежа. З нею пов’язана і одна з версій походження назви поселення: viti/vete в скандинавських мовах означає “сигнальний вогонь”. На Витачівському пагорбі місто продовжувало існувати і ще раз згадується в літописі під 1223 р. У цьому році, після битви з ордою на річці Калці, коли князі руські зазнали поразки і почали відступати до Києва, татарські орди переслідували русичів до Святополча. Мешканці міста вийшли назустріч військам, і всі були перебиті татарами.

У Витачеві збереглися сліди старих валів. Частина старого городища рушилася вже в Дніпро, а частину забудовано оселями. Лише меморіальний камінь нагадує сучасникам про літописне місто, що існувало колись на дніпровських кручах.

Про фантастичні краєвиди Дніпра, які відкриваються в Витачівських круч говорить назва однієї з гір – Красуха. Враження у тих, хто тут побував хоч раз, залишаються назавжди – дивні відчуття, зачаровані місця. Невипадково місцем проведення своїх зібрань обрав літописну витачівську гору Городище провід Української Духовної Республіки, заснованої письменником-фантастом Олесем Бердником.

Мальовничі краєвиди села – це справжня імпровізована кіностудія, де краєвиди Витачева – декорації, що створені самою природою, увіковічені в шедеврах радянського кінематографу, сучасних стрічках і рекламних роликах (навіть передвиборчих агітаціях колишніх президентів України). Починаючи з повоєнного часу в селі знімали десятки відомих картин: “Вавілон ХХ”, “Як гартувалася сталь…”, “Пропала грамота”, “Тут нам і жити…”, “Свято печеної картоплі”, “Сватання на Гончарівці”, “Право на любов”, “Богдан-Зиновій Хмельницький”, і багато інших. Навіть і зараз красиві краєвиди  села можна зустріти в сучасних серіалах, рекламних роликах та музичних кліпах відомих виконавців…

«Поводир, або Квіти мають очі» (англ. The Guide) — український історичний драматичний фільм режисера і сценариста Олеся Саніна, в основу сюжету якого покладено мандри Радянською Україною американського хлопчика та українського сліпого музики напередодні та під час Голодомору також знімався у селі Витачів.

Більше фото в ФОТОАЛЬБОМІ

Кл. керівник  5-А

Шербань О.М.