Ви увійшли як Гість
Вітаю Вас Гість!
Неділя, 18.08.2019, 03:07
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS
 

Меню сайту


Наші учителі
 
Методичний портал
Шевченко А.В.

Літній мовний табір

Правова допомога
Інформери

Форма входу

Пошук по сайту

1

Наша адреса

вул. Київська, 18
м. Обухів,
Київська обл.
08700 Україна,
тел. (04572) 5-18-54, 5-19-81
Знайти нас на мапі

Календар

«  Травень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Корисні лінки

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти Київської ОДА

Академія неперервної освіти

Освітній портал 'Педпреса'

Український центр оцінювання якості освіти України

Лепетун. Для тих, хто хоче вдосконалювати українську мову

Правовий портал для освітян

Управління освіти Обухова

Управління освіти м.Обухова



Підгірцівська ЗОШ І-ІІІ ст.
Підгірцівська ЗОШ І-ІІІ ст.

Обухівський медколедж
Дерев`янська ЗОШ І-ІІ cт.
Дерев`янська ЗОШ І-ІІ ст.
Офіційний сайт Обухова
Офіційний сайт Обухова
Обухівська РДА
Обухівська РДА
Офіційний сайт Українки
Офіційний сайт Українки
Дитячий садочок
Дитячий садочок "Зірочка”
ДНЗ
Дитячий садок «Рушничок»
Парк
Парк "Київська Русь”
Освіта в Україні і за кордоном
Освіта в Україні і за кордоном
Філологічний експрес
Філологічний експрес
Освітній портал
Освітній портал
Євро освіта
ЄвроОсвіта
ДНЗ
Дитячий садок «Веселка»
Київський РЦОЯО
Київський РЦОЯО
Вінницький РЦОЯО
Вінницький РЦОЯО
Методичний портал учителів-словесників Обухова


Головна » 2016 » Травень » 12 » Відбулася зустріч з випускниками школи, які були учасниками АТО на Сході України (оновлено)
20:57
Відбулася зустріч з випускниками школи, які були учасниками АТО на Сході України (оновлено)

10 травня 2016 року у нашому НВК відбулася зустріч з випускниками школи, які брали безпосередню участь в АТО на Сході України.

До нас у гостини завітали Іщенко Віктор, Присяжний Петро Васильович, Ус Олександр та Чорний В`ячеслав. Крім них на зустріч з учнями прибули дружина Олександра Людмила, а також їх діти Владислав та Аліна.

Спочатку про своє військове життя розповідав старшина окремої роти боротьби з диверсійно-розвідувальними групами противника Іщенко Віктор Васильович, який доречі є братом  Олександра Уса. Він розповів про те, яким чином потрапив у армію. 

Потрапити у ВС України через військомат йому не вдалося, тому прийшлося шукати інші шляхи, так як було бажання захистити країну в ті важкі перші часи війни, коли неорганізованість військової справи була кричущою.

Він  був змушений за власні кошти їхати в Дніпропетровськ, де Дніпропетровською ОДА формувалися 2 територіальні батальйони оборони з бажаючих добровольців. Проте спочатку з певних обставин йому було відмовлено. Але знайомство із старшим лейтенантом, який при окупації Криму Росією був змушений вийти на материкову частину України та власна наполегливість допомогли переконати командування в своїй необхідності, і він був залучений у батальйон гранатометником. Це сталося 19 травня 2014 року.

Протягом 3 тижнів було проведено військову підготовку та роботу по злагодженості дій батальйону, а вже 6 червня направлено в Донецьку область.

Перше завдання - чергування на блокпості поблизу Маріуполя. Невдовзі наші військові перейшли в наступ та почали звільняти територію Донецької області від самозахоплень у поселеннях регіону. Тому чергування вже було перенесено ближче до Волновахи, потім було Новотроїцьке, Старобешеве. Уже там довелося побачити жахи війни, які телебачення освітлювало з малою долею правди. Нерідко втрати наших воїнів були применшені в кілька разів. А проте, що ставало причиною втрат, взагалі замовчувалося. Армія на той час була собі таким приватним підприємством, де військове керівництво за гроші від супротивника здавало позиції військових, які досить часто потрапляли в засідки, або накривались мінами навіть не зумівши зайняти позиції чи окопатися.

Потім було оточення. З нього приходилося виходити досить важко. Одні йшли пішки, інші добиралися уцілівшим транспортом, яких залишалося одиниці з одного чи двох десятків. Це було жахливо. Добровільні територіальні батальйони піля тих подій почали переформатовувати, доозброювати та переводити в управління військових сил України (ВСУ) або в підпорядкування міністерства внутрішніх справ (МВС).

Його 39-й батальйон територіальної оборони став 39-м окремим мотопіхотним батальйон, що підпорядковувався 55-й запорізькій артилерійській бригаді. Батальйон отримав більше озброєння, яке було вже більш сучасним.

Віталій згадує час, коли на озброєнні був лише один гранатомет, а з важкої техніки устарівший БРДМ (Броньована розвідувально-дозорна машина (БРДМ) — радянська бойова розвідувальна машина 1950-х років), яка не містила головного озброєння. 

БРДМ-1

Кулемет ПКТ, 7,62-мм

На БРДМ був лише  кулемет ПКТ, 7,62-мм(7,62-мм кулемет Калашникова танковий), — радянський кулемет, розроблений Калашниковим М.Т. як єдиний кулемет для Збройних Сил СРСР.  ПКТ був прийнятий на озброєння Збройних Сил СРСР в 1961 році.

Батальйони вже діяли більш злагоджено, з`являлося прикриття від танкової бригади та інших військ. Потім була Бахмутьска траса, 29 БП (блок-пост), Золоте.

Потім директор НВК П.Г.Демчук представив ііншого учасника бойових дій, Присяжного Петю. Петро Васильович є старшим лейтенантом, заступником командира роти танкової бригади. Він відповідав за життя своїх підлеглих.

Він розповів про те, що 11 років навчався саме в цій школі. Після закінчення школи навчався в сільськогосподарскій академії (нині Національний університет біоресурсів і природокористування України), закінчив військову кафедру при академії та отримав звання офіцера запасу військово-облікової спеціальністі   „Бойове застосування танкових з’єднань, військових частин і підрозділів”. Таким чинов ставши танкістом.

Коли були події, що призвели до Євромайдану, займався підприємницькою діяльністю. Дочка навчалася в цій школі. Сім`я підтримувала ідею відстоювання європейського вибору українців та хотіла приймати активну участь у демократичних процесах, що відбувалися в Києві. Нишком від сім`ї разом з Усом Сашою активно допомагали майданівцям.

Коли розпочалися окупаційні дії в Криму та бойові дії на Сході України мав бажання захищати Батьківщину. Змушений був проходити медкомісію у районній лікарні, яка встановила непридатність до військової служби. Прийшлося займатися волонтерською діяльністю, допомагати технікою, возити в район бойових дій необхідне обладнання та продовольство. Ще один похід в військомат нічого не змінив, йому біло відмовлено у бажанні захищати країну.

Та одного дня отримав повістку до військомату. Це був вихідний день, і тому нишком від сім`ї пішов туди, і став військовим. Він потрапив у 17 окрему гвардійську танкову Криворізьку бригаду.

Бригада легендарна, гвардійська, хоча мало розпіарена телебаченням та пресою, що ніяк не принижує її роль в бойових діях. Молоді хлопці танкової роти неодноразово прикривали вихід різних бригад із під обстрілів. Прикривали вихід 1-ї роти  (Ус.О)  та  3-ї роти 25 батальйону "Київська Русь", 128 окремої гірсько-піхотної бригади, 40-го батальйону територіальної оборони та інших.

Легендарна бригада приймала участь у військових діях під Дебальцево, де втратила 26 машин із 33-х, що свідчить про надзвичайний стан тих подій Дебальцівського котла. Решта машин втратила свою бойову здатність і вимагала серйозного ремонту або списання.

Петро хотів би відзначити свого командира батальйону танкової бригади, який в першу чергу цінив людське життя, і дорожив життям кожного хлопця, а потім вже зважав на техніку. Комбат, полковник Лакша Юрій Миколайович (нагороджений орденом Данила Галицького ) також був мобілізований, пройшов бойове хрещення в гарячих точках. Якщо поставало питання, що рятувати? Особовий склад чи техніку? Пріоритет віддавався особовому складу. Якщо техніку не можна було врятувати від захоплення ворогом, вона просто знищувалася. 

Проте нерідко робилися постановочні вистави, які були направлені на дискредитацію воїнів ВС України. В таку історію потрапив 22-річний молодий хлопчина з позивним "Бугай".Цей хлопчина ростом 152 см єдиний із танкістів стояв протягом 2-х тижнів на опорному пункті "Зеніт" (знаходиться на околицях Авдіївки та найчастіше піддається обстрілам) та відповідав  за знищення техніки.

Одного разу на телебаченні та на youtube.com продемонстрували, що танк "Булат" був покинутий екіпажем в повному боєвому стані. Сам танк було закріплено тросами, і за допомогою тягача імітувався його рух. Цей юнак був звинувачений у халатному відношенні до бойового завдання та передачу бойового танка ворогові. Працівник правоохоронної служби при допиту звинуватив юнака у відсутності патріотизму та пообіцяв відбування покарання за злочин. На що той відповів: "Що залякати танкіста може лише хвороба близкьої людини, а такі як він, ніколи". Потім він сів у сусідній танк, навів на нього гармату, доводячи, що він не міг залишити танк без ушкоджень.

Ці слова були сказані учням до того, що потрібно відрізняти показовий патріотизм, від справжнього. Що носіння вишиванок та інших символів держави, або кричання слів "Слава Україні!" чи "Героям слава!" не роблять із людини патріота.

Існує гарне прислів`я " Що коня зайти у воду може заставити зайти навіть одна людина, але навіть сто людей не заставлять його пити  воду!". Все залежить від самих учнів, і цей патріотизм або вони здобудуть, або ні. Все буде залежати від кожного з них.

І кожен повинен допомагати своїми посильними діями. Це можуть бути навіть звичайні малюнки, які отримують люди в зоні бойових дій чи різні вироби. Петро продемонстрував на кисті руки браслет-оберіг, зроблений руками дитини та подарований йому під час зустрічі. Він став символом надії  та оберегу.

Учні подякували за змістовну розповідь.


Довідка. У бою за Іловайськ справжній героїзм проявив танковий екіпаж Т-64 17-ї танкової бригади в складі командира - молодшого сержанта Сергія Ісаєва, солдата-навідника Ігоря Іванченка, і механіка-водія солдата Євгена Мартинюка. Місто постійно обстрілювали гаубиці і реактивні системи залпового вогню російських військ. 

Після чергового попадання в башню, був виведений з ладу досилатель танкової гармати. Сержант Ісаєв з бою не вийшов - наказав Мартинюку допомогти досилання снарядів короткими ривками - танк робив ривок, гальмував, і енергія зупинки допомагала заганяти снаряд.. Вони зробили ще кілька пострілів. Ще одна граната потрапила в башню - командир і навідник отримали поранення. Ще одна граната - пошкоджена ходова. Вони продовжували стрілянину з кулемета. 

Потім кулемет був також виведений з ладу. Хлопці перев'язали один одного, але танк з бою не вийшов. Танкісти побачили, що під вогнем противника лежать троє бійців "Донбасу". Євген Мартинюк виліз з танка, і допоміг побратимам з "Донбасу" покласти поранених на корму бойової машини. Контратака російських найманців була відбита, і тільки тоді танк пішов у тил. Всі поранені були благополучно доставлені на базу.

Єдиний неушкоджений танкіст Євген Мартинюк передав медикам поранених товаришів, обхопив руками бойову машину і ... заплакав. 

Танк Т-64 який вийшов із бою під Іловайськом (серпень 2014 року)


Валерій Катьков з Кривого Рогу отримав орден "За Мужність" ІІІ ступеня. Чоловік служить механіком-водієм танка в 17-й танковій бригаді. До армії Валерій працював в «Криворожіндбуді». Коли його побратими виявилися в «Дебальцевському котлі», боєць на своєму танку зумів туди прорватися через оточення, щоб вивезти поранених і забрати тіла полеглих воїнів.


До слова був запрошений випускник школи, старший сержант  25 окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» Ус Олександр.

 

Олександр в минулому приватний підприємець,  водій маршрутного автобуса "Київ" - "Красне". На цьому маршруті він працював 13 років. Цьому чоловікові було не байдуже до подій що сталися в країні. Він приймав участь у Євромайдані, допомагав боротися за європейський вибір країни. Був волонтером, допомагав учасникам бойових дій на Сході України. А на війну потрапив дивним чином. Один з добрих товаришів, старший лейтенант запасу, попросив його замовити за нього слово у військоматі, щоб той допоміг на певний час залишитися тому вдома, та не бути мобілізованим до війська. Саша поступив по-своєму, пішов у військомат і домовився про те, що до війська пішли обидва.

Олександр потрапив до 25 батальйону територіальної оборони "Київська Русь", де воювали багато наших земляків з Обухівщини. Саме в цьому батальйоні комбатом був обухівчанин, капітан Олександр Рачинський, що помер у Харківському військовому шпиталі від поранень. Дотепер це 25-й окремий мотопіхотний батальйон «Київська Русь». В ньому Олександр продовжить службу, підписавши військовий контракт на 6 місяців.

В червні 2015 року був демобілізований, а через тиждень знову мобілізований. Щоб продовжити службу довелося підписати контракт. Згодом він відбуде до війська.

Сім`я Олександра, дружина та діти

Наприкінці зустрічі розповідь вів старший сержант того ж 25 окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» Чорний Владислав, який закінчив навчання в 1982 році. З 1986 року відбував строкову службу в армії.

$MAGE10$

Дякуємо нашим випускникам за змістовні розповіді. Побажаємо їм успіхів та повернення до своїх улюблених справ! І нам усім! Мирного неба над головою.

Статтю підготував А.П.Шевченко

Категорія: Патріотичне виховання | Переглядів: 529 | Додав: Ayverso | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
avatar
Хостинг від uCoz

НВК "СЗОШ І-ІІІ ст.№1-ЗОШ І-ІІІ ст. №1 ім. А.С.Малишка" © 2019