До учнів 5 А та 5 Б класу НВК "СЗОШ-ЗОШ І-ІІІ ст.№1 ім.А.С.Малишка" завітали ветерани Великої вітчизняної війни Шаповал Іван Васильович та Смілянський Василь Михайлович.

Шаповал Іван Васильович, 1925 р.н. розповів учням про те, що навчався всього 5 класів. Причиною цього стало те, що родина мала 8 дітей, а він у сім`ї був найстаршим. Тому прийшлося йти працювати до колгоспу.

Шаповал Іван Васильович

До війська попав у 1943 році при звільненні міста Обухова. На той час йому ще не виповнилося 18 років. До військомату подав документи з 1924 р.н. Життя у повоєнні роки було складним. Було відсутнє радіо, не говорячи про телефонний звязок. Відсутнє електроживлення. Запалений каганець був єдиним джерелом світла.

Виступає Шаповал Іван Васильович

Сучасне обладнання в кабінетах теперішньої школи є просто фантастичним для того періоду. Як на його думку, учням залишається лише навчатися. Його побажанням було те, щоб кожному з учнів не довелося побувати на війні.

Своє бойове хрещення він почав з Білорусії. Довелося побувати у оточенні великої кількості фашистів. Близько 5 гектарів землі було братською могилою для полеглих бійців Радянської армії. Самому Івану Васильовичу дивом удалося вижити у цей  час. Протягом двох діб він був присипаний грунтом. Після кожного бомбардування створювалася спеціалізована комісія, яка встановлювала загиблих на місці бою. Вона проходила кожен окоп та встановлювала осіб що загинули. Внаслідок втрати свідомості він не міг повідомити про те, що живий. Тому був внесений до списку загиблих, а додому була відпралена "похоронка". Лише через 2 дні він був знайдений.

Пізніше звільняв територію Польщі та Германії від фашистських окупантів. Довелося побачити побутові умови європейських мешканців. Навіть на той час умови були набаго ліпшими ніж у селах СРСР, де найчастіше постіллю була звичайна солома. Німців найбільше приваблювала родючість земель України.

Памятними є також бої у Кьонінзберзі. Де загинула величезна кількість військових. Проходячи через поле бою шокуюче було чути слова однополчан "Спаси мене!", "Добий мене!". І все це відбувалося під час постійного обстрілу бомбардувальниками та артилерії. Допомогали виживати солдати вірменської національності, які інколи закривали його своїм тілом, йдучи в атаку попереду нього. Більш досвідчені солдати опікувалися менш досвідченими. Відчувалося братське плече.

Завершив військову службу у польському Гданську.

Смілянський Василь Михайлович на початку свого виступу зачитав вірш. Потім пригадав як рано вранці його підняла матуся та повідомила про початок війни.

У своїй розповіді згадує про спогади 30 річного німця, який став свідком штурму Берліна 2 травня 1945 року. Вулиця Фрідріхштрасе була жахливим полем бою, встелена вбитими німецькими солдатами, які лежали серед розбитих гармат та вбитих коней. Саме побачене заставило його зненавидіти війну.

Смілянський Василь Михайлович, родом з м.Котовська Одеської області.

Побажання учням. Саме любов до рідної землі та навчання зробить учнів сучасної школи щасливими. І саме вони прославлять Україну на весь світ.

Побажання педагогам. Навчати учнів  так, щоб вони виростали справжніми громадянами України.

У кінці розповіді ветеранів учні задавали запитання, цікавилися життям під час військових дій.

Зустріч підготували класні керівники: Пригунова С.О. (5 А) та Кравченко І.М. (5 Б)

Автор фоторепортажу та текста Шевченко А.П.