Ви увійшли як Гість

Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

Тетяна Лемешко

Тетяна Василiвна Лемешко (у шлюбі Лакиза)

Народилася 4 травня 1963 року в  с.Витачів Обухівського району Київської області. Українська поетеса, прозаїк. Член Національної спілки письменників України (2003). Перші чотири книги і деякі статті друкувала під прізвищем Лакиза.

Біографія

Закiнчила Київський кооперативний інститут бізнесу і права (колишній Київський кооперативний технікум, 1978-81). Факультет — бухгалтерський облік. Працювала ревiзором Стайкiвського споживчого товариства (Кагарлицький район, Київська область, 1981-82); в аптецi м. Українка (Київська область, 1982-93); начальником бюро перепусток Трипільської ТЕС (204-й загін ВОХР «Київенерго» 1993-95); журналістом всеукраїнської газети «Сільський час» (2005-06). З 2006-го на творчій роботi.

Творчість

Друкувалася у вiтчизняних i зарубіжних часописах: «Обухiвський край», «Жива вода», «Християнський голос» (м. Мюнхен), «Літературний Львів», «Сільський час», «Літературна Україна», «Слово Просвіти», «Київ», «Дивослово», «Дзвін» та ін.; альманахах: «Українка» (2000, 2001, 2007), «Дiвич-гора» (2002), «Сонячна Мальвія» (2005, 2007), «Радосинь- 20» (2012), «Нас не подолати» (2005) та ін.; антологіях: «Рідна мово, ти ніжний цвіт...» (антологія поетичних творів про українську мову, 2007); «Ота стежина в нашім краю» (антологія поетів Київщини, 2007); антологія літераторів Обухівщини (2012); авторка багатьох статей; тощо.

Книжки

Авторка

• «Журавлиний біль». Поезії. Київ. Задруга, 2000;

• «Летiла зозуля». Оповідання, повісті. Київ. Задруга, 2001;

• «Калиновий вінок». Оповідання. Київ. ПВП Задруга, 2003;

• «О свiте мiй, свiте». Поезії. Київ. ПВП Задруга, 2004;

• «Душа замiсть мене». Оповідання. Київ. Університетське видавництво Пульсари, 2008;

• «Полиновий сон». Поезії. Київ. Видавництво імені Олени Теліги, 2012;

Упорядник

• Книги спогадів і поезій Михайла Горлового «Дорога в Україну» (Київ. Задруга, 2002);

• Репертуарного збірника пісень Київського вокально-хореографічного ансамблю «Україночка» (Вінниця. ТВП «Книга-Вега» ВАТ «Віноблдрукарня», 2009).

Вибрані статті

• «Лелека з України»(про українську художницю з м.Парижа ‒ Марію Стиранку) //Т.Лемешко// «Сільський час»№51(432), 11 липня 2003.

• «Різдво в українській громаді Штутгарта» //Т. Лемешко// «Християнський голос» (м.Мюнхен) №4 (2648), лютий, 2004;

• «Я перш за все людина і священик»(про Владику Німеччини і Скандинавії Петра Крика) //Т.Лемешко// «Сільський час»№27 (506), 14 квітня, 2004;

• «Донечка з Обухівського краю» (поезія для дітей Наталі Любиченко) // Т.Лемешко// «Сільський час» № 39(518), 28 травня, 2004;

• «Бачів ‒ український Лурд» (про батьківщину отця Василя Прийми, організатора відділів УПА, поета (псевдо – Микола Галичко), засновника і настоятеля УГКЦ в м.Лурді (Франція))// Т.Лемешко// «Сільський час» №82 (561), 29 жовтня, 2004;

• «Многая літа Юрія Ряста» //Т.Лемешко// «Сільський час» № 12(589), 18 лютого, 2005р

• Тамара Коломієць: «Українська література ‒ могутня» //Т.Лемешко// «Сільський час» № 26(603), 8 квітня, 2005;

• «Духовна сила предків» (про духовного провідника греко-католицької громади в м.Українка на Київщині Сотера Ванчицького) //Т.Лемешко// «Сільський час» №28, (605), 15 квітня 2005.

• Надя Сайц: «І був мені знак Божий» (п'ятнадцятирічна дівчина 1942р поповнила понад двомільйонну армію остарбайтерів...) // Т.Лемешко// «Сільський час» №49-50(626-627), 15 липня 2005;

• «Братство на крові» (спогади про Помаранчеву революцію студента художньо-промислового інституту Олега Євлогієва) //Т.Лемешко// Сільський час»№ 87-88(664-665), 25 листопада, 2005;

• Володимир П’янов: «Ламані – переламані і... щасливі» //Т.Лемешко// «Сільський час» № 13 (688) 7 квітня, 2006;

• «Він піснею об’єднав українців” (презентація книги Дмитра Чередниченка «Павло Чубинський». Київ. Видавничий дім «Альтернативи», 2005//Т.Лемешко// «Сільський час» № 5(680), 10 лютого 2006;

• «Трипілля ‒ мистецька колиска Михайла Горлового» //Т.Лемешко// журнал «Київ», №12, 2007;

• «Стежками паралельних світів» письменника Петра Федотюка. //Т.Лемешко// «Літературна Україна» № 29(5267), 21 липня, 2008;

• «Трудівники незнані» не дадуть загинути Україні (роздуми про сучасну Україну філолога з австралійської діаспори Олени Борис),// Т.Лемешко// «Обухівські вісті» №29(426), 31 липня, 2010.

• «Заплава» у Миргороді (презентація роману Віктора Баранова «Заплава»). Київ. Експрес-поліграф, 2011)//Т.Лемешко// «Літературна Україна»№ 38 (5417), 6 жовтня, 2011.

 

Відзнаки

• 2008 Лауреат IX всеукраїнського літературного фестивалю «Просто так» ‒ за оповідання «Стариця».

• 2010 Лауреат літературної премії «Благовіст» ‒ за книгу прози «Душа замість мене»

• 2013 Диплом ІІ ступеня переможця XVII бойківського літературно-краєзнавчого конкурсу ім. Мирона Утриска ‒ за книги «Душа замість мене» та «Полиновий сон».

Зі спогадів Тетяни Лемешко

«Тієї весни я мала перший десятилітній ювілей, а влітку (2.08.1973) скоїлося лихо, яке травмувало нашу сім’ю на все життя. Моя чотирнадцятирічна сестра Люба й одинадцятирічний двоюрідний брат Володя втопилися в Дніпрі на моїх очах. Тож, переживши тяжку психологічну травму і лишившись одиначкою в батьків, мимоволі стала «не по віку» дорослою, усамітнилася і довго хворіла. Найкращими друзями були щоденники, яким звіряла всі свої радості й жалі. На їхніх сторінках і народилися мої перші поетичні й прозові твори...

Моя рідна бабуся ( батькова мати) ‒ Палажка Павлівна Пащенко (в дівоцтві ‒ Василенко) ‒ народилася в с. Витачів Обухівського району Київської обл. (1893-1987). Пережила всі війни й голодомори ХХ ст. й померла у віці 94 років. Про голодомор згадувала скупо. Їй боліло так, що від одного лише слова ‒ голод ‒ лилися сльози. Дитиною я ніяк не могла збагнути, що ж то за слово таке страшне. А коли виросла, то відчула той жах у собі, глибоко, на генетичному рівні (вірші ‒ "Із 33-го", "Мені б зернинку..."), а в нарисі "Батько роду мого ‒ Витачів" я написала: "... На сільському цвинтарі лежать одинадцять діток і перший чоловік моєї бабусі Палажки ‒ Петро Пащенко. Усі вони померли мученицькою смертю в голодний 1933-й. Опухлих, напівживих, бабусю і її старшого сина Грицька (мій батько ‒ Василь Прокопович Лемешко народився 1936-го), врятував її рідний брат Василенко Каленик, який нагодився з плавання і привіз трохи харчів. Бабуся проти ночі завжди читала “Отче наш” і молилася за “царство небесне” своїх дітей і чоловіка, згадуючи всіх поіменно. Дбайливо доглядала запалі могилки ‒ чоловікову і п’ятнадцятирічної доньки Уляни ‒ найстаршої з померлих. На моє запитання: "А де ж поховані інші дітки?" Бабуся розповідала, що тоді всіх звозили підводою “до ’дної” ями. Коли вона наповнювалася, її засипали й копали іншу. Не-зрідка до тієї ями потрапляли ще живі, які й з могили благали “хоч крихту” хліба. ‒ І досі моторошно, як та земля ворушилася... ‒ витирала сльози бабуся, ‒ а де ж було взяти ту “крихту”, коли з дворів вигребли до мачинки. Ті, хто жили біля Дніпра, рятувалися рибою. А я заховала в димарі вузлика із пшоном. Знайшли й там. Грабувала не тільки районна власть, а й свої нелюди. Хто живий зостався ‒ кістки тих виродків прокляв... Змаленьку пам’ятаю: бабуся Палажка ховає під подушку коржики й окрайчики хліба. Думала, що то для мене, бо коли плакала, вона пригощала мене цими ласощами. Частенько бабуся й сама розмочувала черствий окраєць і їла. Я підросла. Їжі стало вдосталь. Але бабуся й далі поповнювала свої “запаси”. Нáщо? ‒ питала її.‒ Найстрашніше, внучко, ‒ вмирати від голодної смерті... І я зрозуміла: голод і досі тримає бабусю кістлявими пальцями.

P.S. Другий шлюб бабусі Палажки з Прокопом Овсійовичем Лемешком (1886-1964), уродженцем сусіднього села Халеп`я не склався. Виховувала сина сама. Щоб якось вижити, наймалася служити до євреїв у Києві. Я дідуся Прокопа не пам’ятаю, бо мала один рік, коли він наклав на себе руки. Обставини його трагічної смерті не відомі. Розповідали різне... Не знайшла я й дідової могили на Халеп’янському кладовищі ‒ самогубців ховали окремо... За документами Державного архіву Київської області у списку сталінських репресій 1930-го року я нарахувала дванадцять(!) моїх однофамільців ‒ Лемешків ‒ в одному селі це зазвичай паростки з одного кореня..."

Література

• Дмитро Чередниченко «Слово з болю виростає» // Т. Лемешко «Журавлиний біль». 2000;

• Галина Бондаренко «Повернення втрачених цінностей» // Т. Лемешко «Летіла зозуля». 2001

• Володимир П’янов «Слово до читача» // Т. Лемешко «О свiте мiй, свiте». 2004;

• Юрій Ряст «Таїну її слід ще пізнати» // Т. Лемешко «Душа замість мене». 2008.

• Василь Кабанець «Летіла зозуля» газета «Обухівський край» № 7(8481), 25 січня, 2003.

За матеріалами: uk.wikipedia.org