НЕДАЛЕКО ВІД ЦЬОГО ПРИМІЩЕННЯ БУВ КОЛОДЯЗЬ. Воду набирали вночі, бо вдень він прострілювався. Митися не було де. Вирішили зробити баню у сараї, де зберігали зброю. Переклали її і трохи звільнили місця. Наносили води, натопили. Перший боєць пішов митися. Не минуло й 5 хвилин, як почався обстріл, і снаряд влучив у баню. Раптом відчиняються двері. Коли чорний дим розвіявся, побачили на порозі того хлопця без жодної подряпини. Правда, контужений, з носа текла кров. Підхопили його на руки, а він каже: нічого собі попарився.

З ЇЖЕЮ ПРОБЛЕМ НЕ БУЛО. Сухпайків не мали, але в погребах покинутих хат знаходили картоплю й буряки. Із боє­припасами важче. Просили з першого дня оточення, їх надали через сім днів. Бойовики обстрілювали з мінометів. На кожен наш постріл робили 1020. Їм зброю доставляли щодня – по два ешелони залізницею в Іловайськ.

ЗА ВІСІМ ДНІВ ОТОЧЕННЯ ДРУЖИНІ ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПОДЗВОНИВ. Ми 28 років разом, і вона навіть по голосу здогадалася б. Просив товариша їй телефонувати. Він казав: Ігор не може подзвонити, але в нього все добре.

БОЙОВИКИ ПРИСИЛАЛИ СМС ІЗ ТЕЛЕФОНІВ, ЯКІ НАШІ ХЛОПЦІ ГУБИЛИ ПІД ЧАС БОЇВ. Писали всяку гидоту, погрози. Ми не звертали уваги. Погрожувати дорослим чоловікам – це смішно. Коли намагалися на ті номери подзвонити, ніхто не відповідав.

ВКАЗІВКИ ВІДХОДИТИ З ДЕБАЛЬЦЕВОГО ГЕНШТАБ НЕ ДАВАВ. Рішення приймало наше командування. Сказали, що на зміну прийде 30-та бригада. Чекали 2 години, вони не прийшли. Коридору не було. Хлопці з розвідки пробили центр міста, ми підключилися і розчистили його південну частину. Боєприпаси, які не змогли забрати, замінували.

ВИХОДИЛИ НА ТАНКАХ І МАШИНАХ. Хрестилися й молилися всю дорогу. Один із танків "Ласточка" відходив на останніх парах. Через 3 кілометри загорівся, але людей з оточення вивіз. Хлопець на БТРі п'ять разів під обстрілами повертався за своїми. Останній раз весь борт був у крові й людських мізках. Одного з наших убили і двох поранили.

КОЛИ ВИЙШЛИ З ОТОЧЕННЯ, ЛЯГЛИ ВСІ НА АСФАЛЬТ І СФОТОГРАФУВАЛИСЯ. На базі між Дебальцевим і Артемівськом помилися й поголилися. Цього хотілося найбільше.

ОТОЧЕННЯ В ДЕБАЛЬЦЕВОМУ МОЖНА БУЛО УНИКНУТИ, ЯКБИ СТРАТЕГІЯ ГЕНШТАБУ БУЛА ПРАВИЛЬНА. Вони роблять опорні пункти у селах, а між ними – нікого нема. Російські розвідувально-диверсійні групи між селами заходять у тил. Я питав у представників Генштабу, чому наші не зайняли село, не поставили блокпости. Мені казали: чогось не подумали, та й командування наказу не дало.

ПЕРЕД ПІДПИСАННЯМ МІНСЬКИХ УГОД У МАЛЕНЬКЕ СЕЛО НА ТРАСІ ДЕБАЛЬЦЕВЕ – АРТЕМІВСЬК зайшли 80 бойовиків. Можна було їх зачистить, завести наші війська з двох боків: з Дебальцевого і Артемівська. Але про це ніхто і слухати не хотів. Бойовикам дали час закріпитися і загнати туди танки. Тепер вибити їх неможливо.

СЕРЕД ТИХ, ХТО У ДЕБАЛЬЦЕВОМУ СТОЯВ ПРОТИ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ, БУЛО БАГАТО МІСЦЕВИХ. У хатах, які займали бойовики, знаходили наркотики й тушонку російського виробництва. Хлопці там ходити боялися – все було всіяне шприцами. Але артилеристи й танкісти – російські кадрові військові. Ми спалили два ворожі танки. Наступного дня приїхала машина Червоного Хреста з російським прапором. Забирали тіла тих, хто був у танках. Решта вбитих їх не цікавили.

В АРТЕМІВСЬКУ ДО НАС ВОРОЖЕ СТАВЛЯТЬСЯ 70 ВІДСОТКІВ НАСЕЛЕННЯ. У Дебальцевому – навпаки. Підтримували, ділилися тим, що мають.

ДО НАС ІЗ ТОВАРИШЕМ НА ПОЗИВНИЙ "БЄЖЄНЄЦ" ПІДІЙШЛА ЛІТНЯ ЖІНКА, ПЛАЧЕ: ЇЙ НЕ ДОДАЛИ ТУШОНКИ, ЩО ВИДАЮТЬ ЯК ГУМАНІТАРНУ ДОПОМОГУ. "Бєжєнєц" порадив зайти у міськраду. Вона: "Как это я зайду в белый дом?" Повели її в середину. Попросили в дівчат список. Жінці справді не додали шість банок. Коли видали – вона розплакалася. Розказала, що в її будинку залишилися п'ятеро "дівчат" і завтра святкуватимуть 85-річчя однієї. Привіз їм на свято вермішелі й тушонки.

ПРЕЗИДЕНТ КАЖЕ, ЩО ОТОЧЕННЯ В ДЕБАЛЬЦЕВОМУ НЕ БУЛО. Думаю, жополиз Муженко йому не все розказує. Порошенку вже не раз казали, що керівника Генштабу треба звільнити.

ЗАРАЗ БАГАТЬОХ ХЛОПЦІВ, ЯКИХ ВИВЕЛИ З ДЕБАЛЬЦЕВОГО, ВІДПРАВЛЯЮТЬ НА РОТАЦІЮ, бо не знають, де розмістити. Немає облаштованих позицій. Яке ж це заплановане виведення військових?

КІЛЬКІСТЬ ЗАГИБЛИХ ЗАВЖДИ ПРИМЕНШУЮТЬ (у Генштабі заявляють, що під час виведення з Дебальцевого вбито 22 ­військових, 82 – зникли безвісти і 90 захопили в полон. – "Країна"), А КІЛЬКІСТЬ УБИТИХ БОЙОВИКІВ – ЗАВИЩУЮТЬ. Ніхто напевне не може сказати, що сталося з полоненими і зниклими безвісти. Думаю, це люди, які прикривали відхід. Їх покинули. Впевнений, вони досі там воюють, але їх списали. Держава не піклується про солдатів. Робить це тільки український народ.

НАШІ АРТИЛЕРИСТИ НА ГОЛОВУ ВИЩІ ЗА РОСІЙСЬКИХ. 19-та бригада "Владикавказ" мала штурмувати Дебальцеве за чотири дні до нашого відходу. Але наша артилерія їх накрила.

ПУТІН ЗУПИНЯТИСЯ НЕ ЗБИРАЄТЬСЯ. ВІЙНА БУДЕ ЗАТЯЖНА, якщо нам не дадуть зброю і в кожного не прокинеться свідомість іти й захищати країну. Коли там стоятиме не 30 тисяч, а 300 – ми зможемо вигребти всіх бойовиків, як сміття, на російську територію.