Ви увійшли як Гість
Вітаю Вас Гість!
Середа, 21.08.2019, 04:51
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS
 

Меню сайту


Наші учителі
 
Методичний портал
Шевченко А.В.

Літній мовний табір

Правова допомога
Інформери

Форма входу

Пошук по сайту

1

Наша адреса

вул. Київська, 18
м. Обухів,
Київська обл.
08700 Україна,
тел. (04572) 5-18-54, 5-19-81
Знайти нас на мапі

Календар

«  Грудень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Корисні лінки

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти Київської ОДА

Академія неперервної освіти

Освітній портал 'Педпреса'

Український центр оцінювання якості освіти України

Лепетун. Для тих, хто хоче вдосконалювати українську мову

Правовий портал для освітян

Управління освіти Обухова

Управління освіти м.Обухова



Підгірцівська ЗОШ І-ІІІ ст.
Підгірцівська ЗОШ І-ІІІ ст.

Обухівський медколедж
Дерев`янська ЗОШ І-ІІ cт.
Дерев`янська ЗОШ І-ІІ ст.
Офіційний сайт Обухова
Офіційний сайт Обухова
Обухівська РДА
Обухівська РДА
Офіційний сайт Українки
Офіційний сайт Українки
Дитячий садочок
Дитячий садочок "Зірочка”
ДНЗ
Дитячий садок «Рушничок»
Парк
Парк "Київська Русь”
Освіта в Україні і за кордоном
Освіта в Україні і за кордоном
Філологічний експрес
Філологічний експрес
Освітній портал
Освітній портал
Євро освіта
ЄвроОсвіта
ДНЗ
Дитячий садок «Веселка»
Київський РЦОЯО
Київський РЦОЯО
Вінницький РЦОЯО
Вінницький РЦОЯО
Методичний портал учителів-словесників Обухова


Головна » 2013 » Грудень » 28 » Володимиру Самійленку 150 років
00:45
Володимиру Самійленку 150 років

ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО
(1864-1925)

Поет-лірик, сатирик, драматург, перекладач, В. Самійленко в усіх жанрах творчості виявив себе як митець з тонким відчуттям слова, своїми темами, своєю неповторною манерою письма, зі своїм оригінальним підходом до традиційних тем.

Народився Володимир Іванович Самійленко 3 лютого 1864 р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Батько його був поміщик Іван Лисевич, а мати — колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початкову освіту майбутній письменник одержав у дяка, потім у Миргородській початковій школі. У 1875 р. В. Самійленко вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884 р. У ці роки обдарований, чутливий до художнього слова юнак багато читає, робить спроби перекладати і писати. Потім з 1885-р. вчиться на історико-філологічному факультеті Київського університету. У студентські роки серйозно займається літературною справою.

У цей час обставини суспільно-політичного життя були нелегкі. Українське слово було заборонене, реакційні настрої запанували в університеті. Страх перед репресіями уряду (першим заходом щодо студентів було виключення з університету без права продовжувати освіту — з «вовчим квитком») обрубав крила багатьом молодим людям.

Після закінчення навчання (1890) В. Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі, терплячи постійні матеріальні нестатки. Врешті склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917 р. Після революції виїхав за кордон, до Галичини. В еміграції В. Самійленко прагне повернутися на Україну і дістає на це дозвіл в 1924 р. Повернувшись до Києва, працював редактором. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925 р. його не стало. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом.

Поетична спадщина В. Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з російської та зарубіжної класики.

Високі почуття любові до Батьківщини — розкішного, багатого краю, що перебуває в неволі й злиднях, звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка».

У низці віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті («Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія»), закликає поета не замикатися в особистих стражданнях, а служити людині і людству. Розкриваючи своє кредо поета, В. Самійленко звертається до прикладу великого Кобзаря, це поезії «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого» та ін. Роль Т. Шевченка у розвитку української мови поет натхненно розкрив у прекрасній поезії «Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором.

Яскраву сторінку поетичної творчості В. Самійленка становить його пейзажна та інтимна лірика (цикл «Весна», «Сонетц», «її в дорогу виряджали» та ін.). «Вечірня пісня» поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою народною піснею. Значне місце у творчості митця посідає його філософська лірика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про вічність, про єдність матеріального і духовного.

В. Самійленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращі його сатиричні твори «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «На печі» (1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Поезії «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад» стали яскравими зразками нещадної політичної сатири. Афористичність мови, стислість і точність вислову, куплетна форма окремих поезій надають сатиричним творам виняткової виразності й привабливості.

З успіхом виступав В. Самійленко і в жанрі драми, написавши кілька комедій, драматизованих гуморесок: «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «У Гайхан-бея» (1897), а також визначну драматичну поему «Чураївна» (1894).

Чимало зробив В. Самійленко і як перекладач українською мовою російської та зарубіжної класики — творів О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя, Гомера, П. Бомарше, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Байрона, П. Беранже та інших.

ТВОРЧІСТЬ

ВЕСНЯНІ ПІСНІ 
ПОСВЯЩАЄТЬСЯ С.ПАВЛЕНКОВІ

 I

 Веселиться  земля,
 Зеленіють  поля,
 Розвилися  гаї  і  дуброви;
 Соловейко  в  садку
 Тьохка  пісню  дзвінку;
 Од  квіток  дух  несеться  чудовий.
 А  повітря  легке
 І  проміння  палке
 В  серці  мрії  роєм  підіймають;
 І  мов  сила  нова
 У  грудях  прибува,
 І  в  душі  якісь  співи  лунають.
 Все  збудилось  од  сну,
 Зустрічає  весну...
 І  розкішна  природа  Вкраїни
 У  величній  красі
 Вабить  погляди  всі,
 Наче  личко  вродливе  дівчини.

 II

 Весна  вернулась  і  з  собою
 Новую  працю  принесла.
 У  поле  з  плугом,  з  бороною
 Поїхав  люд  -  весна  прийшла.
 Щасливий  той,  у  кого  нива
 Своя,  не  нанята  на  рік,
 Йому  і  праця  заважлива
 Не  здасться  тяжкою  вовік.
 Він  зоре  ниву,  повний  віри,
 З  надією  на  добрий  плід,
 Посіє  зерно  в  їй  до  міри
 І  заволочить  так  як  слід.
 Природи  ж  сили  молодії
 Йому  те  зерно  проростять
 І  за  труди  його  тяжкії
 Врожаєм  добре  звеселять.
 Але  тому  на  світі  горе,
 У  кого  й  нивоньки  нема,
 Хто  на  чужому  полі  оре,
 Бо  праця  вся  його  дарма.
 Посіє  він,  та  жать  не  буде,
 Або  пожне,  та  не  собі,
 Втішатись  будуть  інші  люде,
 А  він  зістанеться  в  журбі.
 У  нас  з  тобою,  пане-брате,
 Є  добра  нива  -  переліг;
 Давно  пора  її  зорати
 Та  й  сіять,  тільки  б  Бог  поміг.
 Та  не  дають  нам  наше  поле
 Орати  й  зерном  засівать,
 І,  необроблене  та  голе,
 Воно  ще  довго  буде  ждать,
 Поки  сівач  давно  жадану
 На  йому  працю  розпочне
 І  в  нивоньку  свою  кохану
 Посіє  зерно  добірне.
 Не  скоро  прийдуть  ті  години;
 Тим  сумно  робиться  мені,
 Що  дАрмо  йдуть  життя  хвилини  -
 Без  праці,  в  мимовольнім  сні.
 Тим  сумно  знать,  що  наше  ціле
 Життя  -  годинонька  мала
 І  що  тим  часом  знов  без  діла
 Мине  весна,  як  і  прийшла.

 1888

 Павленко  -  псевдонім  Сергія  Павловича  Шелухіна  (1864  -  1938),  українського  письменника,  громадського  діяча.  

***

ВЕЧІРНЯ ПІСНЯ

Тихесенький  вечір
На  землю  спадає,
І  сонце  сідає
В  темнесенький  гай.

Ой  сонечко  ясне,
Невже  ти  втомилось,
Чи  ти  розгнівилось?
Іще  не  лягай!

Світи  ще  годину,
Бо  рано  ще  спати,
Милуй  нас,  як  мати,
Теплом  обгортай!

Ой  сонечко  ясне,
Невже  ти  втомилось,
Чи  ти  розгнівилось?
Іще  не  лягай!

Без  тебе  так  страшно
І  темно  надворі,
Хоч  місяць  і  зорі
Освітять  наш  край.

Ой  сонечко  ясне,
Невже  ти  втомилось,
Чи  ти  розгнівилось?
Іще  не  лягай!

Не  слухає  сонце,
За  гору  сідає
І  нам  посилає
На  всю  ніч  -  прощай!

Ой  сонечко  ясне,
Невже  ти  втомилось,
Чи  ти  розгнівилось?
Іще  не  лягай!

1896

***

УКРАЇНІ

Ти  звеш  мене,  й  на  голос  милий  твій  
З  гарячою  любов'ю  я  полину;  
Поки  живуть  думки  в  душі  моїй,  
Про  тебе,  ненько,  думати  не  кину.  
Як  мрію  чистую  з  найкращих  мрій,  
Я  заховаю  в  серці  Україну,  
І  мрія  та,  як  світище  ясне,  
Шляхом  правдивим  поведе  мене.  
Нехай  той  шлях  важкий,  нехай  тернистий!  
Але  хіба  тоді  квіток  шукать,  
Коли  тебе,  твій  любий  образ  чистий  
Несхнучі  сльози  тяжко  туманять?  
Коли  твій  геній  навіть  променистий  
Онемощів  і  почина  згасать?  
О  ні,  того  скарають  муки  люті,  
Хто  зможе  в  час  такий  тебе  забути!  
В  біді  твоїй  рідніша  ти  мені;  
Тобі  несу  я  сили  всі,  що  маю;  
І  працю  тиху,  і  мої  пісні  
На  вівтар  твій  побожно  я  складаю.  
Натхни  ж  мене!  Нехай  у  мертвім  сні  
Я  днів  моїх  даремно  не  загаю!  
Нехай  я  знаю,  що  недурно  жив,  
Що  за  життя  тобі  я  заплатив.  
Коли  я  був  дитиною  малою,  
Красу  твою  повсюди  я  вбачав,  
Здавалась  ти  веселою,  ясною,  
Мене  твій  вид  веселий  чарував,  
Тоді  я  ще  душею  молодою  
Про  муки  тайнії  твої  не  знав;  
Тепер  же  бачу  я  твої  страждання,  
І  ще  зросло  моє  к  тобі  кохання.  
Прийми  ж  мої  пісні,  як  дар  малий  
Великої  і  вірної  любови!  
Піп  зможе  дати  мій  талан  слабий  
В  скарбницю  любої  твоєї  мови,  
Він  певно  дасть,  і  знай,  що  в  час  страшний  
Твій  син  тобі  не  пожаліє  крови  
І  що  не  спинить  страх  усіх  погріз  
Моїх  пісень,  моїх  за  тебе  сліз.  

30  серпня  1888  р.  

Джерело:  Юрій  Мачуха. 
Категорія: Поезія, література | Переглядів: 822 | Додав: admin_a | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Хостинг від uCoz

НВК "СЗОШ І-ІІІ ст.№1-ЗОШ І-ІІІ ст. №1 ім. А.С.Малишка" © 2019