Постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 р. № 439 (набрала чинності 4 липня 2015 року) встановлено новий порядок розрахунку допомоги по вагітності і пологах.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у вигляді матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами і виплачується за весь період такої відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 ( у разі ускладнення пологів або народження двох чи більше дітей – 70) календарних днів після пологів.

Для застрахованої особи розмір вище згаданої допомоги обчислюється сумарно і надається в повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.

У випадку виникнення права на відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами та її надання жінці в період її тимчасової непрацездатності, з дня настання такої відпустки надається інший листок з непрацездатності.

Якщо відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами збігається з відпусткою, що надається для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога по вагітності та пологах виплачується незалежно від допомоги по догляду.

Застраховані особи, які впродовж 12 місяців перед настання страхового випадку, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування застрахована особа має страховий стаж менше шести місяців, середня заробітна плата визначається для розрахунку допомоги по вагітності та пологах – виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище двократного розміру мінімальної заробітної плати та не менше за розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом у місяці настання страхового випадку (до 30 листопада 2015 року мінімальна зарплата становитиме 1218 грн).

Сума допомоги по вагітності і пологах у розрахунку на місяць не має перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, з якої сплачувалися страхові внески до Фонду соціального страхування, та не може бути менш ніж розмір мінімальної заробітної плати на час настання страхового випадку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001р. № 1266 (із змінами згідно з постановою КМУ від 26.06.2015 № 439) встановлено, що середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період – 12 календарних місяців (до 4 липня 2015 року розрахунковий період становив шість місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі – єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин.

Місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.