Екіпаж Т-64, що спалахнув від вибуху міни,  корпусом прикривав позиції наших бійців, а сам тим часом знищив мінометний розрахунок супротивника

Їх двічі приписали до мертвих. Спершу вони горіли в танку, іншим разом у них влучила ворожа протитанкова керована ракета. Та наші герої, немов казковий птах Фенікс, відроджувалися із полум’я, знову вступали у бій і виходили з нього переможцями.

Екіпаж танка Т-64 — сержант Віталій Шевченко, навідник Андрій Мухін та механік-навідник Максим Кравчук — із першого дня Антитерористичної операції перебувають на передовій, виконуючи завдання в найскладніших місцях цієї гібридної війни. Вони — своєрідні ангели-охоронці для нашої піхоти, закуті в надійну броню, із грізним каральним «гарматним мечем» для ворогів.

…Той день був звичайним для блокпоста, розташованого поблизу Слов’янська. У перерві між мінометними обстрілами екіпаж чистив зброю. Їхню копітку роботу перервав різкий свист мін, що чимраз гучнішав. Такі звуки в зоні АТО означають одне — противник розпочав обстріл. Привівши зброю до бойового стану, екіпаж швидко зайняв свої місця у бойовій машині. Перша міна лягла метрах в семи від них і пошкодила автомобіль «Урал». А осколками поранило навідника солдата Колініченка: як з’ясувалось згодом у госпіталі, один з тих уламків пройшов у кількох міліметрах від сонної артерії. Незабаром нова міна вдарила по лівому борту танка й розірвала додаткові паливні баки. Машина почала диміти. Незважаючи на полум’я, танкісти прийняли бій.

Уточнивши напрям обстрілу, вони рушили вперед. Відпрацювавши з кулеметів по «зеленці», танк просувався далі. Протаранивши бетонну огорожу, українські військові побачили мінометний розрахунок терористів, які обстрілювали наші позиції. Та зробити черговий постріл у бік українських бійців міномет не встиг. Влучним пострілом із гармати міномет і його обслугу було знищено. І лише коли обстріл наших позицій припинився, командир героїчного екіпажу дав наказ гасити пожежу, що вже охопила їхній Т-64.

— Я одразу передав своєму механіку, що ми зайнялися, — розповів Віталій Шевченко. — При відході наша машина залишила яскравий вогняний слід. Діставшись безпечного місця, ми удвох із механіком почали гасити пожежу. На допомогу нам із вогнегасниками прибігли ще кілька бійців. Але вогонь не відступав. Була мить, коли здалося, що вогонь усе ж переможе, бо ні вогнегасниками, ні землею не могли загасити полум’я…

Та екіпаж і бійці підрозділу не лишили напризволяще свого броньованого захисника. Разом вони врешті-решт упоралися з полум’ям. Того дня терористи поспішили заявити, що знищили черговий український танк. Після незначного ремонту бойова машина повернулася до строю.

Після звільнення Слов’янська танкісти разом із силами АТО рушили вперед. Їхній професіоналізм і бойовий вишкіл неодноразово високо оцінювали підрозділи, які вони підсилювали. За це бійці прозвали їх броньованими ангелами-охоронцями.

Ці слова підтвердив і командир 11-го батальйону територіальної оборони, підрозділи якого несуть службу на одному з передових блокпостів на Донеччині.

— Нещодавно нам було необхідно змінити позиції та провести ротацію особового складу на блокпості, — розповів командир територіальної оборони. — Щоб нас не захопили зненацька, ми привели у бойову готовність танк та міномети. Тільки-но ми вийшли на перехрестя, де терористи обладнали свій блокпост, нас атакував вантажний автомобіль із встановленим на ньому ДШК. Танкісти миттєво зреагували та з першого пострілу знищили його. Як тільки розвіявся дим, ми побачили, що в наш танк летить протитанкова керована ракета. Вона пройшла рикошетом по лівому борту і вибухнула поруч. Поставивши димову завісу, танкісти, прикриваючи наші мінометні розрахунки, почали відходити, відпрацьовуючи по «зеленці» зенітним кулеметом. Лише повернувшись до своїх, ми дізналися, що після влучання ракети у них заклинило гармату.

— Ремонт гармати у польових умовах ми освоїли ще вдома у Кривому Розі, коли виконували тренувальні стрільби. Торік ми вистріляли майже десять тисяч снарядів. Тож той досвід, який здобули на навчальному полігоні, став для нас безцінним, — зауважив командир танка.

Після чотирьох місяців війни екіпаж мріє хоча б кілька тижнів відпочити й зустрітися з рідними. Погуляти на весіллі у свого навідника Андрія Мухіна. Однак хлопці планують обов’язково повернутися назад на передову, адже вони — не просто воїни, а броньовані ангели-охоронці.

Аркадій РАДКІВСЬКИЙ 
 для «Урядового кур’єра»